14 березня відзначається День українського добровольця. Олександр на позивний «Панчо» – колишній підприємець. А зараз командир розвідувального взводу Мелітопольського батальйону ТрО.
Він добровільно з перших днів вторгнення армії рф став на захист України. У відвертій розмові для проєкту «ВиЖИТИ» Олександр поділився своїм ставленням до війни, влади, тиловиків і колаборантів, та розказав про свою мрію.
«По-перше, я кацапів зневажаю»
Повномасштабне вторгнення почалося, коли Олександр був вдома, родина спала. Почалися вибухи, обстріл аеродрому. Втім мелітополець з побратимами були готовими.
- Ми з квітня готувалися до цього, бо ще у квітні було загострення. Збирали сили ТрО. И коли були прильоти, я телефоную друзям, всі кажуть пізно ти прокинувся, уже ми всі знаєм, що війна почалась. І домовилися збиратися біля розполаги нашого ТрО, де розташовувався ППД (пункт постійної дислокації – прим. ред.). Я заїхав за друзями, там уже натовп був, так і почалось все.
Олександр вважає, що захищати Україну з перших днів – його обов’язок.
- Я, як громадянин, повинен був іти. По-перше, я кацапів зневажаю. А по-друге, все рівно, вони залізли на нашу територію, так що повинен був.
Воював розвідник і на гарячих напрямках, і на відносно тихих.
- Але загинути можна і там, і там. Обстріли і там, і там є, в одному місці більше, в другому менше, але якщо нехтувати життям, то можна загинути і там, і там, тобто війна і там, і там іде.
«У нас мобілізація до смерті»
Олександр каже, найважче на війні – невизначеність. Невідомо, коли змінять, скільки ще залишатися на фронті. Як приклад наводить армію США, коли та виконувала завдання в Афганістані. Чітка ротація – 90 днів.
- Тут ти воюєш, як я кажу, мобілізація до смерті. А військовий повинен знати, що він відвоював якийсь термін і його відпускають. Не те щоб він остаточно демобілізувался. Хтось буде залишатися на контракт. Хлопці мої кажуть: я потинявся би місяць, півтора, півроку, а потім куди? Наші дома на окупованій території. Військовий не може, за два роки ти запараноєний так війною. Їдеш – о, військова техніка, клас! Цивільні машини тебе не збуджують. Ти будеш все рівно рватися туди. Навіть якщо ти їдеш у відпустку, все одно телефонуєш хлопцям, що там у вас? Тримайтеся, що привезти, ти все одно живеш війною. Потиняєшся півроку, побудеш з родиною, і якщо твій дім на окупованій території, та й не тільки, ти будеш рватися туди повертатися, але для цього потрібно створити умови такі, щоб боєць міг відпочити.
У Олександра пряма і жорстка позиція щодо ротації і відпусток:
- 10 днів відпустки, ти їдеш хтозна куди, де твоя родина, за кордон, 5 діб ти там відпочиваєш, а потім ти вже збираєш валізи, думаєш, що купити, телефонуєш, що забрати, що привезти. Бо за ці 10 діб ти намагаєшся зробити все можливе, щоб не просто на пляжі розвалитися, а ще щось корисне зробити. Тому військовий повинен знати, що він стільки відвоював і його відпустять. Не просто відпустять і в телефоні будуть довбати тебе, де ти документи подів, де вивантажили БК, а де генератор? Ти відпочиваєш із сім’єю, все, ти не запарюєшся. Нехай це буде рік. От як ми. Повоював два роки, нехай тобі зроблять рік відпустки. Якщо війна не скінчилася за цей термін, я думаю, що раніше повернувся б. Я б теж не зміг стирчати там за кордоном. І йому спальника не дали. Він за своє купить, зараз купують за свої. Батьківщина не дає того, що потрібно бійцю.
У владі повинні бути військові
Жорстко висловлюється розвідник і з приводу керівництва державою. Твердо впевнений, що зараз очолювати органи влади мають військові.
- У нас є велика проблема, що кравець займається садівництвом, а садівник займається космічними технологіями. А повинно бути, як в Ізраїлі, що клацни пальцем і вступили в бій. І я вважаю, що державними справами повинні займатися військові. Військові адміністрації. Мені кажуть, що це буде військова хунта. Плювати! Якийсь час, 10, 15, 20 років повинні керувати військові. І головами військових адміністрацій повинні бути військові. Або їхні заступники. Щоб вирішувати питання країни не тік-токерам і фотографам, а військовим.
Олександр розповідає, що за два роки ведення бойових дій суттєво змінилося. У перші дні досвід окремого бійця мав велике значення. Коли йдуть стрілецькі бої, засадні дії.
- Потім з’явилися FPV-дрони, потім стала панувати арта, і досвід окремого бійця звело нанівець. Немає значення, коли за 20 км кидає стволка, хоч ти оператор ССО, чи ти морпіх, чи з ТрО – вбиває тебе однаково. Йдуть бійці, хоч ти обдарований, хоч ти не обдарований, хоч ти міцний, хоч ні, піднімається FPV за 7-10 км і прилітає тобі. Ти від FPV все рівно не втечеш. І це вже як Бог вирішить. Може тобі пощастить, а може й ні.
«Я не брав би в полон…»
Розвідник брав участь у близьких зіткненнях з ворогом, знищував його техніку. Побратими з батальйону брали окупантів у полон. Щодо цього Олександр також радикально налаштований і пояснює:
- Я не брав би, чесно кажучи, полонених. Їх потім будуть годувати, вони з мордами відгодованими будуть повертатися. Я вважаю, що на гроші, на які вони тримають полонених, треба зробити підрозділ з 10-20 людей, які будуть просто за кордоном красти дітей лаврова. Мішок на голову і тримати його на підвалі там же. Це як МОССАД. Це моя мрія. Якщо навіть і брати в полон, то міняти… Є такі рентгенівські установки, і нехай він здохне через півроку від рака кістки.
«Тил нас зрадив»
На питання, що допомагає триматися на війні, розвідник посміхаючись відповідає – консервовані ананаси і морозиво. А серйозно, коли бачить, що працює не лише фронт, а й тил. Зміцнюється оборона, будуються фортифікаційні споруди, ремонтується техніка і так далі.
- Тил нас зрадив, я вважаю. Заміни нам немає, ніхто не біжить, черги немає у військкоматі. Техніка не виробляється. Ви бачите, що країна стала до станків, кує перемогу? Я не бачу цього. Коли не тільки, що ми клянчим з протягнутою рукою, щось будуємо самі, тоді це мотивує. А мене взагалі не мотивує, що моя родина там, за кордоном. Так, я радий, що у них все гаразд. Але я б’юся за свій дім, і щоб моя родина повернулася. А хтось цим користується. Сидить рівно по Івано-Франківським, Львівським областям, по Польщам.
Мотивує, коли твоя батьківщина про тебе піклується. А не мотивує те, що когось з мільйоном у дивані взяли. Це не те, що було у перші місяці. Тоді ми як сир у маслі каталися. А зараз нам кажуть – хлопці, ви ж гроші отримуєте самі щось купите (має на увазі з обмундирування, ремонт військових автівок, - авт.)
«Мелітополь здали»
Про свій рідний Мелітополь Олександр каже, що місто просто здали. Також болючими втратами були загиблі побратими, з якими йшли на фронт на початку війни.
- Так, це боляче. Але з часом ти розумієш, що на війні ні до речей, ні до людей неможна прив’язуватись. До речей, тому що тобі прилетіло щось, навіть, маленький шматочок і тебе роздягають, роззувають, починають шукати поранення. І все твоє майно, що ти накупив, наприсилали тобі, все звалюється в купу. Воно ріжеться, закривавлене скидається, у шпиталь ти приїздиш голий і босий, ні броні, ні шолому.
А до людей... Не тому що вони загинуть, чи будуть пораненими. А тому що їх можуть перевести в інший підрозділ, не тобі вирішувати. Неможна прийти тут, як у школі, можна ми з Василем сидітимемо за однією партою? Ти можеш знадобитися в іншому місце, тебе переведуть, розкидають по підрозділам. Треба не те що жити одним днем, але планувати, що до перемоги дослужити разом не вдасться.
«Таким, як балицький, не позаздриш»
Олександр впевнений, війна закінчиться і закінчиться перемогою України. Після чого буде повернення до Мелітополя. І тоді треба буде вирішувати, що і як робити зі зрадниками-колаборантами.
- Ми ці питання обговорюємо постійно. Хтось думає - «прийду з розвідним ключем і ланцюгом», хтось із битою з цвяхами, а хтось каже: "нехай тікають до кацапії і нічого їм не буде". Ну, такі як балицький, їм не позаздриш. Їх або свої вб’ють, або вони чкурнуть туди і будуть доживати свій вік як янукович, обклавшись мільярдами. От, що з «простими» робити?.. Це спочатку буде, як у Херсоні. Всі агресивно налаштовані цих ждунів витягували, роздягали, кажзали, щоб з’їдали кацапський паспорт. Але ж потім прийдуть хлопці з поліції і скажуть, він подав заяву, ви його побили.
Це на рівні держави потрібно вирішувати. Щоб ті люди, які воюють і повертаються, щоб їм не довелося, наприклад, побачити цього виродка, який ноги цілував кацапам. Тому що будуть карні справи. Бо людина не зможе витримати цього. Я маю на увазі військовослужбовець, який повернувся. У нас в хатах зараз живуть, поселили кацапів. Але хтось ж здав житло. І хтось здає наших. Тому що приїздили відразу з обшуками. На рівні держави повинна бути така стратегія, щоб людина, яка прогнулась, відверто чекала, з радістю в долоні плескала, відповідала.
А спочатку самосуди будуть. Навіть, якщо людина розуміє, що може за це сісти. Це буде розправа. Ніякої громадянської війни.
Колаборантам розвідник радить тікати. Рано чи пізно за ними прийдуть. А от до добровольців, таких, як і він сам, вимагає ставитися з повагою. І згадує перші дні, коли відступили від Василівки і їхали Запоріжжям.
- Стояли люди, які кидали на броню нам блоки сигарет, пакети з їжею, все розсипається, хлопці кричать: «Не треба, у нас все є». І була не те, що повага, інше ставлення було. Бо цивільні розуміли, що якщо ЗСУ не ляжуть кістками, то ворог прийде і сюди.
А зараз у нас усе гаразд. Кафешки, зали, люди відпочивають. Ти військовий? Ну, так ти ж за це гроші отримуєш! Наче військовий – це окрема порода собак службових. Не треба добровольців зводити до ліку святих. Але ти повинен знати, що він проявив ініціативу, пішов воювати сам, а ти повинен в тилу щось робити для армії. Ти повинен поважати ту справу, що він робить.
Мрія – Домінікана, ром і океан
Після війни Олександр навіть не мріє, а по-військовому запланував відпочинок. Не для того, щоб забути про війну. А звичайний відпочинок у місці, що сподобалося в мирний час. Перед війною Олександр з сім’єю був у Домінікані.
- Кажу хлопцям, що приїду, дай Бог дожить, і відразу в Домінікану. Ром, море, океан. Це вже не перша моя війна (Олександр воював в АТО у 2014 році, -авт.) . Що там забувати? Я вірю в Бога і він благословляє так, що немає такого, що хочеться алкоголем залити. Ті жахи, що були, ми спокійно до цього ставилися. Немає такого, що зірваний дах. Може, в когось таке було, коли його побратимів розривало на шматки. Це залежить від психіки. Я війну спокійно переношу. Більш того, є деякі моменти, коли ти повертаєшся, все зробив, особливо у перші дні, та і зараз, коли ти зробив роботу, всі здорові повертаються, втомлені, є час відпочити, то я просто кайфую. Я нормально ставлюся до війни. Більш того, якщо б набрати тисяч 500 таких, як я, то може ми скоріше все й завершили б уже.
