Рашисты пытаются максимально усложнить, а то и сделать невозможным выезд жителей ВОТ, в том числе и Мелитополя, на территории, подконтрольные Украине.
Мелітопольцям, які наважилися на виїзд з окупації, доводиться йти два кілометри так званою "дорогою життя" - нейтральною смугою між російським та українським пунктами.
Ця дорога - ґрунтовка з гравію і нею вкрай важко пересуватися з великим багажем. Людям доводиться долати лінії колючого дроту та протитанкові загородження, нерідко під звуки артилерійського обстрілу.
Водночас, крім складнощів із пішими переходами, велику суму необхідно заплатити перевізникам, і не у всіх жителів Мелітополя вона є. У середньому з людини перевізники беруть із Мелітополя до Колотилівки 25 тисяч рублів, і в розрахунку на сім'ю виходить дуже накладно.
Історією виїзду поділилася мешканка Мелітополя. Жінка виїжджала в середині квітня. З документів при собі були паспорти внутрішні український (книжечка) і російський.
- У Новоазовськ приїхали о першій годині ночі. тут мені довелося трохи понервувати. Усі пасажири з нашого автобуса пройшли через віконце паспортного контролю, мене дівчина "з будки" не пропустила, забрала мій паспорт і сказала почекати. причину, звичайно, ніхто не озвучував.
Попутники пройшли через металодетектор, пропустили свій багаж через стрічку рентгенівського сканера і стали чекати, коли покличуть на бесіду.
Години за 1,5 мене покликали в кабінет і почали розмовляти. Запитання, які ставили, приблизно такі самі ставлять більшості тих, кого викликають на таку бесіду:
1. ПІБ, дата народження, адреса реєстрації, адреса проживання.
2. З ким проживають, ПІБ, дати народження всіх членів сім'ї. Чим займаються?
3. Куди прямують?
4. Мета поїздки.
5. Де працювали чи працюють?
6. Освіта.
7. Який навчальний заклад закінчували?
8. Як ставляться до СВО?
9. Чи збираються повернутися?
10. Чи везуть із собою наркотики, зброю?
11. Чи чистили телефон?
- Гортав соцмережі. Провокував, стверджуючи, що я вела листування, засуджуючи СВО. На мої заперечення, злився, показував мені здалеку мій телефон із відкритою сторінкою в ТГ, типу, а це що? Але я прекрасно розуміла, що це провокація, тому що телефон був чистий. Я не чистила телефон, а за два місяці купила новий.
Потім мене відправили чекати, але телефон і паспорт не віддали. Викликали, відкатали пальчики і тільки після цього віддали паспорт і телефон і відпустили. За часом це було 3.40 ранку.
Решту попутників теж водили на допити, когось довше тримали, когось менше. Трьом узагалі віддали паспорти і побажали щасливої дороги, одного хлопця повернули назад (знайшли віддалене листування з другом, який у ЗСУ).
Далі 1000 км довгої виснажливої дороги до Колотилівки. У Колотилівці пішли на фільтрацію. Там забирають телефони, флешки, накопичувачі, ноутбуки, загалом усі електронні носії інформації та паспорти.
Потім пройшли огляд. Речі перевіряють, гроші рахують. Телефони так само зчитують. Бесіду проводять. Пропустили всіх, але в різний час.
- Сіра зона-дорога життя. Напевно, для мене це був найважчий відрізок шляху (морально важкий), дороги немає, грунтовка, посипана щебенем. Але цілком переборна. З українського боку зустріли, відвезли в Суми і наступного дня відправили всіх у тих напрямках, кому куди треба було.
Також жінка з власного досвіду ділиться порадами:
1. Проговорюйте з перевізником заздалегідь усі моменти, які вам важливі.
2. Якщо водій просить вас розповісти всю правду з того, що ви хотіли б приховати, розкажіть, це важливо, тому що в бусі ви їдете не одні, а й інші люди.
3 Не намагайтеся відвезти у своїх валізах усе своє життя. Поки ви їдете, валізи теж їдуть, але 2 км пішки з вантажем, це важко. Тому багаж збирайте тільки з розумом і по силі.
4. Потрапивши на бесіди в Новоазовську і Колотилівці, зберігайте спокій. Дихайте, медитуйте, подумки посилайте, але тільки зберігайте спокій.
5. Гроші, якщо везете різну валюту, зберіть у пачки, зв'яжіть і підпишіть суму. Це на випадок, якщо ви можете розхвилюватися і забути.
6. Будьте готові до далекої і важкої дороги, різні бувають ситуації.