Цей «гайстарбайтер-контрактник» спочатку охороняв українців у підмосковному таборі, а потім через нестачу розуму відправився воювати на Мелітопольський напрямок.
Воював рашист недовго. У квітні його взяли в полон. Так Артем Іванов поповнив список учасників нашого спільного зі спецслужбами проекту «Чужі».
Полонений з руским прізвищем Іванов 99-шл року народження, уродженець Волгоградської області, стрілець 70-го мотострілкового полку. Ріс без батьків, с 4 років до 16-ти виховувався в корекційній школі-інтернаті 8-го виду. Такі в рф створюються для навчання дітей з розумовими відхиленнями з метою корекції відхилень у розвитку и соціально-психологічної реабілітації для наступної інтеграції в суспільство. Інтеграції не вийшло.
Відучившись на облицювальника-плиточника, за спеціальністю працювати не став. Проте з 2018 року неофіційно працював охоронцем у таборі для біженців з України.
- Мене поставили на пропускний вихід охороняти біженців. Їх було близько 500. Чернігів, Харків, Херсон, лнр, днр і так далі. Вони йшлм в магазин – ми їх записували, приходили – записували. Табір знаходиться в підмосков’ї, Люберці.
В табір українців привозили в супроводі силовиків і військових. Туди постійно навідувались спецслужбісти. Виходити можна було лише на короткий час, а щоб залишити табір, треба було документально підтвердити наявність житла на території рф. Полонений Іванов визнає, що окремо проводилася «перевиховна» робота.
- Діти, які переїхали з матерями в рф – українські біженці. Їм забороняли розмовляти українською, вчили на російській. В росії путін заборонив розмовляти українською, лише російською. У нас зараз із цим все суворо.
Але і такою мерзенною, проте непильною роботою «чужий» та інші не могли впоратися. Через що вертухаям урізали зарплатню.
- Було 45 тисяч, на 20 збавили, тому що там половина біженців втікала.
Незадоволений Іванов звільнився у 2023 році і сидів безробітним вдома з дружиною і дитиною, поки не зателефонували друзі, що намагалися воювати на Запорізькому напрямку. «Асвабадітєлі» повідомили, що його однокласників всіх уже перебили. Мабуть, переповнившись скрепним духом помсти, втомою від родини і відсутністю грошей, майбутній полонений вирішив йти до військомату. Хоча і там виникли труднощі.
- Сказали проходити медкомісію. Я не знав, як проходити медкомісію, тому що навчався в тупій школі. Підійшов до голови нашого міського округу і сказав: «Допоможіть потрапити в армію». Він мене всюди возив. За 4 дні пройшов комісію, потім два дні сидів вдома, а о 5 ранку мене вивезли у Волгоград. Там я підписав контракт.
Що ж, для м’ясних штурмів, як всім вже відомо, окупантам всі підходять, і наркомани, і алкані, і з відхиленнями, і карні злочинці. До речі, у Іванова зведений брат сидів за вбивство у колонії суворого режиму.
- пригожин приїздив до них у колонію, давав листок для добровольців, що хочуть піти служити в пвк вагнер. Усіляку маячню наобіцяв, типу якщо ви підете служити, то коли прийдете додому живими, з вас це все зніметься. Він пішов на Бахмут, пробув там шість місяців, отримав поранення в ногу, пальці йому відфігарило.
Дружина Іванова, з якою він розписався за два дні до відправки на службу, оцінила його рішення. Сказала – дурень, що підписав контракт, пішов добровільно. Цікаво, що зароблені на неповні два місяці півмільйона рублів, Іванов великими грошима не вважає.
- У москві можна більше заробити і на півночі. У мене на півночі друзі працюють, по 100-140 тисяч на місяць заробляють.
Що завадило «чужому» заробляти стільки ж? Питання без відповіді. Замість цього він опинився спочатку на полігоні під Бердянськом, а вже за тиждень був відправлений на штурм.
- Під час штурму близько 30-35 чоловік бачив мертвих. Бачив, як людей розриває на мінах. Зі мною було 45 чоловік. З них вижили тільки я і друг мій. У мене було поранення в ногу осколкове, тиждень пробув у госпіталі у Токмаку, після цього привезли нас назад у Бердянськ і за день відправили в Роботине. Днів 4-5 я там пробув і все, потрапив у полон.
Обіцяну підмогу рашистів українські бійці розбили вщент разом з технікою, інших планомірно знищували цілий день. Коли стемніло, Іванова, що ховався у бронеавтомобілі, помітили наші розвідники. Той без вагань кинув зброю.
- Він мені просто сказав йди за пташкою, пташка повела мене до їхніх хлопців. Там два таких дорослих мужики вийшли в літах, завели до себе в бліндаж, нагодували, напоїли, перевдягли, бо я весь у бруді був. Години дві посидів у них зі зв’язаними руками. І потім вони мене сюди доправили.
Про штурми Роботиного у «чужого» залишаться найгірші спогади.
- У нас тут колосальні втрати, на цих напрямках. Донецьк, Луганськ, там поки не так, як тут. На даний момент у селищі Роботине втрати дуже великі у наших. З того року беремо-беремо Роботине і ніяк не можемо взяти. Тому що наших на цьому напрямку дуже багато гине.
Розповів полонений окупант і про відомі звичаї і традиції у своєму славному війську. Як мародерили в Роботиному ще коли селище було під рускімі. Виносили телефони, холодильники, шафи і навіть одяг. Перевдягалися, щоб українські бійці сприймали їх за цивільних і не стріляли. Розповів і про дружній вогонь між його і сусіднім, 71 полком, коли ніхто не розуміє, хто перед ним і що відбувається. Як командири гроші примусово збирали з усього полка на рації і дроти. І куди ж без міжетнічної гармонії?
- У нас конфлікти між білорусами з нами. Китайці, чеченці погрожували: «Я тебе вб’ю». 50 на 50 у них настрій один до одного завдяки цій війні.
Після своїх недовгих воєнних походеньок Іванов раптом зрозумів, що йому не подобається політика путіна.
- Ввів свої ж війська на смерть в Україну, ввів без попередження, нікого не попередив, що починається війна. Раніше мені подобалась політика, зараз ні. Через те, що він ввлаштував балаган.
Іванову вперше в житті по-справжньому пощастило – залишився в живих. На жаль, на болотах ще багато таких «ваньок», яких не шкода кидати на м’ясні штурми: подох та й подох, знайдуть нових недоумкуватих, жебраків, залежних. Чого-чого, а цього «добра» на росії в достатку.
Більше розповідей російських полонених читайте у спільному з українськими спецслужбами проекті #ЧУЖИЕ.