Переселенцям з Маріуполя Миколі Шапранову та Еммі Смірновій вже далеко за 80. Чоловік перший раз застав окупацію в Другу світову війну ще дитиною. Але 24 лютого 2022 року російські військові, розпочавши широкомасштабне вторгнення в Україну змусили Миколу пережити ті самі відчуття окупації вже в похилому віці.
Ми заснули, коли прокинулись, вже воювали
«Ця війна зовсім цікава» - каже Микола Анастасійович порівнюючи з Другою світовою.
«24 лютого вже відбувались перші вуличні бої, а ми з дружиною ходили до банкомату знімати гроші. Прокинувшись після другої ночі, жінка каже сильно стріляли. Ми вийшли на балкон і побачили вікна пробиті уламками. Тоді в квартирі стало холодно і я закрив вікна тканиною.» - розповідає Микола Шапранов.
В місті почало пропадати світло, вода й газ. Сусіди з будинків збирались разом вдворі, робили піч, гріли воду та готували їсти на кострі. Діти ще бігали, грались на майданчику.
Через три дні після вторгнення оккупантів пара переїхала у віддаленіший район, до сина.
«В районі де він жив, було трохи спокійніше, але снаряди літали через будівлі.» - каже чоловік.
Свою квартиру Микола з Еммою так і не бачили. Жили в сина, в домі між дев’ятим та восьмим поверхом на майданчику вони з сусідами зробили імпровізовану кухню і готували їсти. В місто не виходили.
За словами чоловіка, обстріли проходили кожен день. Коли вони починались, то всім сімейством ховались біля ліфтової шахти. А в силу свого віку, доводилось довдягатись вже в коридорі. В такому ритмі родина жила весь березень.
В кінці березня син вмовив батьків виїхати до Одеси, де мешкає їх донька з онуками.
Найважче для близьких родини було те, що вони далеко і нічим допомогти не можуть.
«І якщо в 2014 році вони виїхали, і швидко приїхали до Одеси та були тут, то як ми це все пропустили в 2022 році…Невідчули. Це просто страшно.» - каже донька переселенців Інна.
«Коли збирались виїжджати, побачили з дев’ятого поверху великий фонтан диму. Драмтеатр розбомбили. Там же море людей було, який гад відповідатиме за скоєне?» - зі сльозами на очах розповідає дідусь.
Фото з відкритих джерел
Виїхавши з Маріуполя в сторону Бердянська, пара спостерігала побиті та зруйновані будинки, воронки від снарядів та релє на землі.
«З окупантами довелось зустрітись, коли ми вже їхали з Бердянська до Одеси. Але мене ніхто не чіпав, вони дивилися на мене трохи краще аніж на добриво.» - говорить Микола.
Зараз пара мешкає в Одесі. Ракети російських загарбників залишили пару без даху над головою.
Фото з особистого архіву сім'ї
Всі дороги ведуть до Одеси
В шлюбі Микола з Еммою вже 55 років. Нещодавно пара відсвяткувала смарагдове весілля.
Познайомилась пара юними студентами в Одеському політеху у 1959 році. Навчалися в одній групі. Спілкувались, а на четвертому курсі почали зустрічатись. Після чого, Микола зробив коханій пропозицію одружитися.
Зараз на ці кадри сумно дивитись, російська ракета зруйнувала перше місце зустрічі. Але спогади нічим не зруйнувати.
«Хтось з пар свариться, але батьки ніколи не розлучалися. Принаймні, ми маленькими цього не бачили. В тата є така гарна риса характеру, він завжди підтримує маму.» - ділиться спогадами донька.
«Розбомбили старість, не дали дожити коли був маленьким. Хіба це по-людськи?» - каже Микола Шапранов.
Не дивлячись на тяжкі випробування війною, Микола та Емма продовжують радіти життю, надихати один одного та свою сім’ю любов'ю і турботою.
«Щоб біля мене були онуки і щоб міг з ними пісню заспівати, а зі старшою онукою, щоб я міг станцювати. Також, щоб в мене не боліли коліна.» - ділиться мрією дідусь Микола.
Сюжет та відео робота історії літньої сімейної пари з Маріуполя була створена на тренінгу в Одесі у рамках проекту "Підвищення стійкості українських медіа", який IRMI виконує в партнерстві з Fondation Hirondelle за фінансової підтримки Swiss Solidarity.
Вдячні лекторам Роббу та Велі, ментору Сейбрі, організаторам і всій команді за цінні знання та подарунки для редакції, набір професійної техніки з аксесуарами до неї - смартфони, мікрофони, штативи, адаптери, лед-освітлення, професійні рюкзаки для обладнання.