-Олексію, з моменту вашого ювілею - 60-рчічя, ми з вами ще не бачилися. Є нагода вас привітати! Як змінилося ваше життя з моменту виходу на офіційну пенсію?
-Я думав, що як тільки піду на пенсію, стану дуже щасливим. Але вийшло навпаки. Не дарма наші спеціалісти вважають, що людина повинна працювати до якогось певного часу. А я розраховував, що я особливий. Думав, в мене вистачить сил. Аж тут 60 виповнилося, я відчув, як з мене пар виходить. Я його намагаюся утримувати, затикаю всі дірки, щоб хоч трішки залишалося, але страшенно важко.
-На ваш День народження донька влаштувала вам подорож до Грузії.
-Була і донька, і онука, і зять. Я навіть не сподівався. Я так багато по життю подорожував і багато бачив. Але саме Тбілісі і Грузія мене так вразили, що досі мурахи по шкірі, як згадую.
-Звання Народного артиста нещодавно отртмав ваш колега по сцені Станіслав Боклан. На його банкеті були?
-Мені страшенно сподобався цей момент, коли йому нарешті дали те звання і ми сидимо з ним на гримі. А він схопив аптечну пов'язку, начепив за вуха. Каже: "А якщо я так зіграю?" Кажк: "Який дурний! Дуже схожий на автопортрет Ван Гога з відрізаним вухзом". А він: "Ван Гог, твою мать, хватит уши отрезать!" - "Що це за пісня?" - "Ось народилася просто тут".