Ірина Білик завітала на відкриття ресторану PanTelaPase.
-Ірино, ти вдавалася до різних бізнесів у своєму житті. Колись була і дизайнером білизни. А ресторан власний ти ніколи не хотіла?
-Моя мама мріє відкрити ресторан. Але я хочу, щоб вона вже не працювала, а няньчилася з онуком. В принципі, в мене стільки друзів, які мене пригощають, що мені не потрібно мати ресторан.
-Ти зараз - мешканка села. Можна сказати, заміська.
-Це містечко.
-Чи вже маєш свій город?
-Так! Я дуже пишаюся помідорами. Сьогодні особисто цими ось ручками у каблучках пішла та назбирала жовтенькі та червоні помідори, перчик. Просто у бігуді пішла на город.
-Чи молода мама Ірина Білик їздила відпочивати з зовсім маленькою дитиною?
-Нам сказали, що в нас дуже гіперактивна дитина. Коли поруч багато людей, він починає хвилюватися, напевно, поводить себе як зірка вже. Ми вирішили, що цього року залишимося вдома, а в наступному вже будемо гуляти на березі і всі будуть брати у нього автографи.
-Він - син зіркових батьків.
-Так, тато наш вже буде брати участь в російському "Голосі" і ми будемо вболівати за нього, бо він дуже гарно співає.
-Твій чоловік, якого всі більше знають, як стиліста, не думав будувати кар'єру в Україні? Тим паче, що в Україні також є "Голос".
-Його запрошували в український "Голос". Але вийшло, що ближче до дому це буде в Росії.
-Твій син Гліб буде навчатися на факультеті аудіовізуального мистецтва в університеті Шевченка. Я не чула про такий факультет. Це новий?
-Так, цього року відкрили.
-Він хоче бути звукорежисером своєї матусі. Дуже творчий хлопець, завтра перший концерт його гурту. Я йду туди, бо хочу його підтримати. Він завжди відмовлявся від моєї реклами, але ж це мій син! Я хочу, щоб він бачив мене у залі. Коли я була на концерті у Чернівцях багато років тому, він був у залі, йому було 4 рочки, його мама привезла. Я звернулася до глядачів: "У цьому залі мій син!". Він кричить: "Мама!" Я починаю плакати. Ти під час концерту надягаєш на себе образи, а дитина бачить, що ти плачеш, ти страждаєш. Я вирішила, що нехай він росте і не бачить моєї важкої роботи, а тепер я піду подивлюся на його важку працю. Рок-н-ролл живий!