-Володимире, в тебе на цьому проекті перший досвід співпраці з дітьми. Надя теж зірковий наставник. Я так розумію, що ви так захопилися цією роботою, що і про своїх дітей почали думати.
-Це був дуже великий досвід спілкування з дітьми. Надя розкрилася з іншого боку, вона дуже чуттєва, завжди слухає дітей, діти їй багато казочок плетуть, вона не може вибратися з цієї казки. Я завжди думав, що буду суворим батком. І зрозумів, що навпаки. Мені подобається з дітьми спілкуватися як з дорослими. Щодо дітей з Надею, проект показав, що ми обидва до цього готові, але до цього треба дійти.
-Ви почали про це серйозно говорити вдома?
-В нас немає такого: "Надю, йди-но сюди, потрібно поговорити, нам потрібні діти". Коли вона дивиться, як я спілкуюся з дітьми, вона каже: "Я бачу, ти готовий стати батьком". Коли ці фрази чуєш, не можна стати та сказати: "Давай подумаємо про кар'єру. Давай подивимося в концертних графіках". Наші друзі майже усі народили, це також тисне, а тут ще проект. Думаю, це рано чи пізно станеться, і, скоріше за все, не пізно. А там вже як на горі вирішили, так і буде.
-Ви з Надею чоловік і дружина вдома, але на проекті "Маленькі гіганти" ви конкуренти. Чи приносили ось цю конкурецію додому?
-Навпаки, хвалили один одного, і захоплювалися дітьми, які в командахх інших тренерів. Якось Надя у гримерці забула малюнок, який їй подарвали діти. Я приніс його додому, вона так зраділа! Ми не сперечалися, а захоплювалися один одним.