-Сергію, так склалася ваша доля, що після численних зйомок в Києві ви зустріли тут кохану, одружилися, оселилися. Можливо, ви вже українець?
-Як тільки почну розмовляти українською мовою, я вже скажу, що я українець. Неможливо мене поділити на уральського чи українського хлопця.
-У вас не тільки родина україно-російська, а й ця вистава.
-Це унікальний склад, я згоден. Не дивлячись ні на які події ми доводимо, що наш колектив - сила дружби українців та росіян.
-Це чи не єдиний прецедент театральної трупи, яка їздить і по Україні, і по Росії. Тому що росіяни бояться в Київ їхати, українці до Росії не збираються.
-Вони не бояться їхати в Київ, а бояться засудження з боку своїх співвітчизніків. Українські актори бояться також. Тому ми намагаємося довести всім, що ми - чудовий склад двох народів, їдемо не з політичною, а комедійною постановкою про сімейні стосунки. А посидіти та посміятися - це дуже добре.
-Ви такі ніби очі своїх співвітчизніків в Україні. Часто вам телефонують друзі дізнатися, що насправді тут відбувається?
-Мої батьки на Уралі питаюють: "Як ви ходите по Києву?" Кажу: "Чудово, навіть на мотоциклі їжджу". Прості люди завжди ставилися до простих російських людей чудово.
-Але батьки телефонують і хвилюються?
-Я навідуюся до них щомісяця. Їм по 70 років, треба навідувати обов'язково.
-Ви нелегку історію вигадали - жити в Києві і літати на Урал, особливо коли немає сполучення з Росією зараз.
-З Челябінську до Дніпропетровська летіли 9 годин, змогли дістатися тільки через Стамбул.