-Віталію, нещодавно на обкладинці одного з журналів ти з'явився з дитиною. Він не твій син, це похресник. Скільки їх в тебе? Я так розумію, в тебе їх багато, бо не можна відмовлятися, коли тебе про це просять.
-Як би я не відмовлявся, то мав би, мабуть, вже вісім похресників, а так їх четверо. Я хрестив тих дітей, батьки яких мені дуже близькі. Наприклад, ще в дитинстві ми домовилися з моєю подругою, що коли вона стане мамою,я буду хресним татом. І коли вона зателефонувала три роки тому, я сказав: "Зроумів, виїжджаю".
-Ти гарний хрещений батько? Всіх вітаєш на День народження, на День янгола?
-Не тільки про це пам'ятаю, а й щовечора за своїх дітей молюся.
-Кількість твоїх похресників наводить на думку, що, можливо,вже час подумати і про власних дітей. Переконана, що мама твоя натякає на це.
-Моя мама? Ні, вона каже "зачекай, а після 35 можна вже подумати про дітей". Як Бог дасть. З іншого боку, я давно готовий до батьківства. Якщо Бог дасть, я буду тільки радий.
-Зараз ти вмовляєш маму переїхати до Києва. Ти вже ладен купити їй квартиру. Чому вона не хоче? Не може ж вона весь час бути на заробітках в Італії?
-З одного боку, вона та прожила вже 15 років. Працює, там її повне життя, хоча й манить життя і доля, яка складалася без неї в її дітей. Я постійно її агітую, кажу, що тут добре, ми поруч, можемо завжди допомогти. Але вона поки що не готова.