-Джамало, твоєму виступу передував шалений кастинг, бо Мішель Легран аби з ким на сцену не виходить.
-Так, це мрія будь-якої співачки заспівати на сцені з таким композитором. бо він геній. Дуже складні тексти. Я коли вчила текст, була шокована, зараз таких пісень не пишуть: такі метафори, такі образи.
-Зважаючи на те, що ти друга співачка після Барбри Стрейзанд, яка виконує цю пісню разом з Мішелем Леграном, зараз ти маєш шалено нервуватися.
-Так і є. Я просто приховую це.
-Кілька тижнів люди в Криму жили без електроенергії. Як зараз почуваються твої батьки?
-Вісім днів ми не спілкувалися взагалі. Ледь голубів не посилали. Коли я все ж таки зателефонувала успішно, тато сказав: "Ми й не таке переживали".
-В великих містах час від часу ще світло було, та в такому маленькому містечку, в якому живуть твої батьки, світла не було взагалі.
-Так, в Алушті давали хоча б на декілька годин, а батьку сказали, що світла не буде два місяці. Тато відповів, що має вугілля та дрова, вони зібралися там виживати. Єдина проблема, це зв'язок. Бо одна донька в Стамбулі, інша - в Києві. Ось це складно. Мама дуже сумувала. І коли ми з нею зустрілися, вона плакала лише через це. Але не вистачало спілкування.
-Нещодавно ти повернулася з Грузії, де була на спеціальному прийнятті у президента. Про що говорили з Президентом Грузії?
-Я почала останнім часом часто бувати у Тбілісі. Спочатку знімала кліп там "Шлях додому", подорожувала країною, а потім була премія толерантності, мене навіть призначили послом. Мені сподобалося те, що після офіційного виступу президент пішов "в люди", всіх вітав, дуже просто та скромно поводився.
-Привезла зайві кілограми?
-Так, декілька, бо хачапурі - це дуже смачно. Там в кожному ресторані разом правори Грузії та України. Це мене дуже вразило. Кожен таксист цікавиться, як там у нас в Києві справи.
-Ще українців там часто питають, як нам допомагають грузинські політики.
-Так, питали "як там наші", "як там Міша". Кажу: "Ми поки що задоволені".