Ми продовжуємо знайомити громаду Мелітополя з представниками команди «Європейської Солідарності» у нашому місті. Сьогодні про свою громадянську позицію розповідають захисники незалежності нашої держави, учасники АТО-ООС.
Кожен з них пройшов свій шлях у цій війні, кожен робив свій вибір, керуючись власними переконаннями та сумлінням. Їхні розповіді - це історія, тому що «історія - це не лише те, що написано в підручнику. Історія, за великим рахунком, це те, чим ми дихаємо. Якщо тобі є що сказати - не слід боятись говорити» (С. Жадан, сучасний український письменник, волонтер).
Сергій Сердюк, 29 років:
- До війни я навчався у Класичному приватному університеті. Закінчив його 2014 року, отримавши диплом магістра за спеціальністю «Менеджмент організацій». Починаючи з 2013 року підтримував проукраїнські сили у нашому місті: був у «Самообороні Майдана Мелітополя». Навесні 2015 року пішов добровольцем на контрактну службу ЗСУ у складі 93 ОМБр, служив у розвідувальному батальйоні. Протягом 2015-2017 років виконував завдання у районах проведення військових дій. Зустрів на війні своє кохання - дружину Наталю. Нашому синочку виповнилося три рочки, росте справжнім козаком. На сьогоднішній день я є діючим військовослужбовцем - проходжу службу у Мелітопольському ОМВК (об’єднаному міському військовому комісаріаті).
Дмитро Лагздукалнс, 32 роки:
- До війни 2014 року я проходив строкову службу у радіотехнічних військах - частині А 1512. З початком російської військової агресії добровільно пішов до військкомату і був зарахований до 3-го полку спецпризначення. У зону АТО відряджений у 2015 році, виконував поставлені завдання під час виходу наших військових частин з Дебальцево. Після демобілізації розпочав громадську діяльність у «Спілці учасників АТО Мелітополя».
В’ячеслав Шведюк, 39 років:
- До Мелітополя я переїхав у 1999 році, коли перевівся на навчання до Таврійської державної агротехнологічної академії. Згодом закінчив магістратуру та став аспірантом. Захистив дисертацію, отримав звання кандидата економічних наук та ступінь доцента, залишився працювати в університеті. Добровольцем до військкомату пішов іще навесні 2014 року, одразу після окупації Криму. Але на службу тоді мене не призвали. Осторонь я залишатися не міг, тому ми з дружиною почали займатися волонтерською діяльністю, допомагаючи нашим військовим у секторі М. Мобілізували мене у 2015 році, у п’яту хвилю мобілізації. До зони АТО був відряджений 2017 року, після ротації повернувся до служби у військкоматі. Волонтерську діяльність ми з Людмилою не припиняємо і сьогодні. Навіть не очікували, що доля подарує нам ще й синочка. Але ось уже два роки виховуємо цього маленького непосидючого мужичка.
Штефан Іванчиков, 40 років:
- До 2014 року я працював журналістом на місцевому телебаченні, у прес-службі ГУ МНС України у Запорізькій області. У 2014-2015 роках допомагав волонтерам підтримувати наших військовослужбовців речами, медикаментами, необхідним обладнанням. 2016 року став контрактником ЗСУ, брав участь у АТО-ООС у складі 20 ОМПБ. Батальйон утримував позиції у секторі М. На даний час я є чинним військовослужбовцем, проходжу службу у Мелітопольському ОМВК.
Валерій Криворучко, 55 років:
- До війни 2014 року я займався власним господарством. Коли почалася російсько-українська війна, спокійно спостерігати за тим, що відбувається, не зміг. Знаєте вислів «народився у сорочці»? Так от, я «народився у штанях» для того, щоб захищати свій дім, свою землю. Мене не влаштовувала роль спостерігача, я хотів бути учасником подій. Про це дуже вірно сказав сучасний український поет Борис Гуменюк: «Якщо ти солдат, ти не повинен ніким прикриватися, ти маєш усіх викупляти собою». Тому у жовтні 2014 року я пішов до військкомату добровольцем. Там мені відмовили і порадили чекати мобілізації. У січні 2015 року нарешті отримав повістку і уже наприкінці місяця долучився до лав Збройних Сил України. Служив у зоні АТО-ООС. Після демобілізації підписав контракт на продовження військової служби у лавах 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади (25 ОПДБр). Переконаний, що рішення стати на захист України зробило мене справжнім громадянином своєї Батьківщини. За станом здоров’я у 2019 році звільнився з лав ЗСУ.
Отже, ми дізналися історії різних за віком, освітою, сімейним станом чоловіків, кожен з яких прийняв для себе непросте рішення - стати захисником своєї землі саме у той час, коли це було найбільш необхідно, але і найбільш небезпечно. Кожен з них зробив свій вибір, і лише його вони вважають єдино вірним, тому що «підтримка та розвиток сильних сучасних Збройних сил України - головна гарантія незалежності та суверенітету України» (програма політичної партії «ЄС»). На даний час всі наші герої докладають багато зусиль для виховання молоді Мелітополя у дусі патріотизму, відповідальності за власний вибір та вчинки. Своїм прикладом вони закликають до формування активної життєвої проукраїнської та проєвропейської позиції, проводячи зустрічі зі школярами та студентством, підтримуючи волонтерську діяльність, беручи участь у місцевих та всеукраїнських громадських акціях.
Сьогодні вони вирішили підтвердити свою свідому громадянську позицію і доєднатися до мелітопольського осередку політичної партії «Європейська Солідарність». Їхня позиція орієнтується на підтримку політики партії: руху до НАТО та ЄС, реформації державних інституцій та установ до рівня високорозвинених європейських держав, розбудови самоврядності громад, виховання спільної відповідальності громадян за майбутнє країни, особистої їхньої співучасті у долі держави, її захисті та розвитку. Ті цінності, які відстоює політична партія «ЄС» - «Армія. Мова. Віра», наші воїни-захисники вважають фундаментом, на якому будується сьогодення і майбуття вільної України.