Меценат, уроженец Мелитополя Владимир Шпильфогель вместе с единомышленниками профинансировал строительство Мемориала жертвам Холокоста. Сегодня этот сквер в исторической части Мелитополя стал уютным местом, где каждый может отдохнуть и задуматься о ценности жизни, благотворительности.
Владимир Шпильфогель cвои размышления на эту тему прислал в редакцию:
- Шановні земляки! Минулого року я з однодумцями здійснив у рідному місті Мелітополі добру справу – ми профінансували створення та відкриття Меморіалу пам’яті жертвам Голокосту. Не скажу, що це був перший досвід благодійної справи в моєму житті. Але точно – найбільш масштабний та продуманий. Такий, що спонукав мене системно замислитись над феноменом благодійності. І я хотів би поділитись з вами деякими спостереженнями та думками на цю тему.
Не будучи релігійною людиною, я тим не менше впевнений, що філософський базис благодійності коріниться в світових релігіях. В декількох стислих нарисах я спробую подивитись на благодійність з точок зору найбільш поширених релігій, які сповідуються на нашій землі – християнства, ісламу та іудаїзму. А потім трохи поміркувати від себе. Думаю, що так буде коректно.
Почнемо з християнства, яке є безумовно домінуючою релігією в Україні в різних своїх течіях – православ’ї, протестантстві, католицтві та інших.
З найперших днів існування християнської церкви невід'ємною частиною церковного життя були справи милосердя та благодійності. Сам Ісус Христос каже, що, нагодувавши голодного і напоївши спраглого, прийнявши мандрівника, одягнувши голого, відвідавши хворого або перебуваючого у в'язниці, людина робить це для самого Христа.
Все вчення Ісуса Христа, всі його заповіді, а також його власний приклад служіння народу пронизані ідеєю любові до ближнього і братської турботи про нього.
Для віруючих людей благодійність постає безпосередньою реалізацією заповіді Ісуса Христа: «Благодійте, і позичайте, не ждучи нічого: і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лука, 6, 35 -36). Христос каже: «Блаженніше давати, ніж брати» (Діяння, 20, 35).
На думку апостола Павла, грошові пожертви на користь інших, часто абсолютно незнайомих людей, стають не просто жестом щедрості. Ідея діяльного милосердя і любові до ближніх основним мотивом проходить через біблійні тексти. Апостол наголошує про добровільність пожертвування, ідею взаємодопомоги, необхідність жертвувати від надлишку (особливо на користь тих, хто цього надлишку позбавлений).
Старий Заповіт вказує на богоугодність доброчинності; благотворіння (милість) прямо зв'язується з шануванням Творця; благотворіння позбавляє від смерті, очищає всякий гріх; «спокутуй гріхи твої правдою і беззаконня милосердям до бідних» (Дан, 4. 24); милостиня ставиться в ряд з молитвою, жертвою, постом.
Новий Заповіт не містить будь-яких обмежень заради благодійної мети. Євангельська заповідь творити милостиню абсолютна: закон християнської благодійності такий, щоб давати кожному, хто просить. Християнство вільно від юридичного примусу до благодійної мети. Закону творити благо присвоюється значення загального боргу, він не пов'язаний з майновою спроможністю. Благодійність – це первинне виявлення тієї любові до ближніх, котра становить «душу» християнства.
Благодійність передбачає необхідні умови. Ось, як їх визначає святий Іоанн Златоуст. По-перше, проводити її від своїх праведних трудів. «Милостиня від неправди – не милостиня, а жорстокість і нелюдяність. Справді, що за користь оголювати одного і одягнути іншого?.. Якщо в безліч майна потрапить і одна крапля неправди, то все воно опоганюється». Благотворіння від неправедно придбаного стає «приводом до всякого злочину». По-друге, здійснювати Благотворіння треба добровільно («позаяк того, хто добровільно дає, любить Бог») та без зволікання. Християнин повинен робити добро Христа ради, на славу Божу, а не напоказ і в похвалу собі: «коли твориш милостиню, не сурми перед собою» (Матфей, 6. 2).
Благодійність має бути чинена відповідно до положення і потреб тих, хто просить. Вона не повинна створювати умов для неробства і утриманства. «Блажен хто дає по заповіді, бо він не винен. Жаль того, хто бере: якщо хто бере, маючи потребу, він буде винен, але хто ж не має потреби, дасть відповідь, навіщо і для чого він взяв».
Благодійність передбачає не тільки матеріальну допомогу ближньому, а й духовну, бо, «як людина складається з двох частин, тобто з душі і тіла, так і все в ньому вимагає двоякої турботи, згідно з подвійністю його складу».
На практиці ще з часів хрестителя Русі, князя Володимира, жебраків і убогих годували на княжому дворі. Для фінансування монастирів та церков була введена десятина і вони залишалися організаціями, що надавали допомогу «сірим і убогим» до кінця XVII століття. Вже потім почала розвиватися державна та приватна благодійність.
Яскравим прикладом благодійності європейської християнської громади є будівництво в м. Барселона Собору «Саграда Фамилия». Цей зразок архітектурного мистецтва будувався з 1882 по 2010 р.р. виключно на пожертви громади.
Далі буде…