20 лютого Президент України оголосив днем жалоби у зв'язку з людськими жертвами в результаті масових заворушень. Указ Віктора Януковича передбачав , що в цей день, на всій території України мають бути приспущені державні прапори України; відмінено розважально - концертні заходи, спортивні змагання, внесені також відповідні зміни до програм теле- та радіопередач. У столиці було скасовано матч «Динамо» з іспанською «Валенсією». Однак все ж два футбольні матчі, що проходили 20 лютого під егідою УЄФА в Україні було вирішено провести. У Одесі на матч проти «Чорноморця» вийшов французький»Ліон», а у Дніпропетровську місцевий «Дніпро» протистояв англійському «Тоттенгему».
Саме на матч у Дніпропетровську відправились і ми: купка уболівальників з Мелітополя серед яких були молоді хлопці, чоловіки середнього віку, пенсіонери серед яких виділявся сивий дідусь Микола Іванович; та одна дівчина. Зібравшись у вказаний час біля одного з місцевих супермаркетів ми чомусь викликали неабиякий ажіотаж серед місцевих жителів. За півгодини очікування нас більш ніж півсотню разів питали: чого ми тут зібрались? Одна бабуня навіть не пускала нас до автобусу і благала не вбивати своїх братів, не їхати до Києва і розійтися додому.
Близько другої години дня ми виїхали з рідного міста. Минувши кілька постів ДАІ звернули увагу на те, що всі автоінспектори були озброєні автоматами Калашникова. Зупинившись біля продуктового ринку у місті Василівка ми знов привернули увагу співвітчизників. На нас виходили подивитися продавці та охоронці з магазинів, торгівельних лотків, малеча вказувала на нас пальцем, призупинялися авто і нас уважніше намагалися розгледіти водії. І тут на ринку, я вперше почув від тітоньки в якої купляв пиріжки: «хлопці, а ви не тітушки?» «Так! Ось наш головний», відповів я посміхаючись і вказав на старенького Миколу Івановича, що вийшов з автобусу подихати свіжим повітрям і з блаженним обличчям роздивлявся навколо. Минувши усі пости ДАІ в запорізькій області наша «банда тітушок» була зупинена в дніпропетровській, співробітниками дорожньої міліції. На прохання озброєних правоохоронців ми відчинили двері. Вони швиденько оглянули салон та спитали: «Куди ми їдемо?». Але обійшлося. Ми показали квитки на матч, та десь через 20 хвилин очікування продовжили шлях. У самому Дніпропетровську ми зовсім не побачили міліції, вже потім дізнавшись - це з причини того, що митингувальники збираються штурмувати місцеву адміністрацію. На відвіданому нами стадіоні теж обійшлися без міліції. Практично не проводився огляд речей. Нас тільки попрохали не проносити запальнички на стадіон. Кілька десятків стюардів-тинейджерів чергували біля входу. Матч проти лондонського «Тоттенгему» відмовились відвідати представники ультрас-фанів і їх сектор був порожнім. Капітан «Дніпра» Руслан Ротань звернувся того вечора до вболівальників «втриматися від провокацій та актів агресії, бо футбол вище політики». Гравці обох команд вийшли на поле з траурними пов’язками на рукавах. Перед початком матчу усіх закликали вшанувати пам’ять загиблих під час заворушень в Києві. Але через кілька секунд тиша була порушена. Багато хто на стадіоні заспівав гімн України. А я мовчав. Мовчав і думав, що тепер окрім «діда Бабая» та «криси Шушари» в нас вже є новий страховисько, щоб лякати неслухняних малюків. І я уявив як в якомусь з українських сіл, мати пообіцяла малюку: «якщо ти будеш себе погано поводитися за тобою прийде «тітушка».