Сьогодні український інформаційний простір сколихнула без перебільшення сенсація. Служба безпеки України оприлюднила прес-реліз, з якого стає зрозумілим шокуючий факт: в 2014 році за сприяння Віктора Медведчука тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко без погодження з керівництвом держави здійснив кілька візитів до Москви, де зустрічався з керівником ФСБ Олександром Бортніковим.
Які могли бути перемовини та таємні домовленості між керівниками ворогуючих спецслужб, нам ще доведеться дізнатись. Але прихильники Наливайченка вже кинулись всіляко спростовувати будь-яку інформацію, що стосується зв'язків їх політичного лідера з Росією. Хоча, їм варто було би зосередитись зараз на тому, аби пояснити українцям, чому з біографії колишнього голови СБУ періодично зникають кілька років, які він очевидно провів у Росії, і не будь-де, а в Червонопрапорному інституті ім. Ю.В. Андропова Служби зовнішньої розвідки РФ.
24 жовтня 2014 року Валентин Наливайченко, розуміючи, що факт навчання в такому специфічному навчальному закладі не приховати, власноруч опублікував документи про відрахування його з інституту Служби зовнішньої розвідки РФ. Але публікація цих документів викликає більше запитань, ніж дає відповідей.
5.01.1992 року президентом РФ Борисом Єльциним було підписано Указ №7, яким затверджувався текст військової присяги РФ. 
Цього ж року ним було введено в дію закон "про зовнішню розвідку", згідно з яким співробітником СЗР РФ може бути тільки громадянин РФ. 
Логічно, що Валентин Олександрович мав вибір, або як справжній патріот припинити навчання та повернутися на Україну, або продовжити навчання, прийняти військову присягу на вірність РФ та отримати російське громадянство. Він обрав друге.
У своїх спогадах Наливайченко пише, що був відрахований з інституту, оскільки "завалив" два іспити під час випускних екзаменів.
В квітні 1994 року Наливайченко ніби-то пише рапорт на ім'я керівника СБУ Євгена Марчука про звільнення його за власним бажанням. Підписує він його "старший лейтенант Наливайченко В.А.", при цьому, будь-якого документу, що свідчив би про присвоєння такого звання в Україні, просто нема. 
Тоді виникає запитання як особа без вищої спеціальної освіти була зарахована до СБУ, і хто присвоїв їй звання "лейтенант" та "старший лейтенант"?
У подальшому, під час працевлаштування в МЗС України у 1994 році у своїй автобіографії Валентин Наливайченко вказав, що з 1992 по 1994 роки працював на ПП "Якість" (м. Запоріжжя). 
Навіщо було приховувати факт навчання в інституті Служби зовнішньої розвідки РФ, і чи є це фактом підробки документів та надання неправдивої інформації при працевлаштуванні? І, виходячи з цього, чи є дійсними його статуси та ранги?
Поки що запитань більше ніж відповідей. Якщо Наливайченко шпигун, тоді логічно, що до РФ у 2014-2015 роках його возив кум Путіна – Віктор Медведчук (скоріше за все також має російський паспорт).
Тому, для того щоб "розставити всі крапки над і" необхідно допитати окрім Медведчука ще й Євгена Марчука, котрий на той час очолював українську спецслужбу та мав бути свідком всіх метаморфоз російського шпигуна в українського дипломата.
Для українського суспільства необхідно з’ясувати наступні деталі:
Чи отримував Валентин Наливайченко російське громадянство і чи приймав військову присягу на вірність РФ;Чи приймав він присягу на вірність Україні, і що зробив з російським громадянством;Навіщо він стільки років приховував своє навчання в інституті ім. Ю.В. Андропова Служби зовнішньої розвідки РФ?Хто посприяв молодій людині, яку виключили з російського спец закладу в найкоротший термін працевлаштуватися до найбільш елітного міністерства України.
Тобто, потрібно розпочати паралельне журналістське розслідування та домагатися, щоб розслідування СБУ велося максимально прозоро та гласно. Сподіваємося, що скоро ми дізнаємося не лише подробиці зустрічей колишнього голови СБУ з Медведчуком і Бортніковим, але й імена тих, хто мав би перевірити минуле Наливайченка при його призначенні і не допустити російського шпигуна до однієї з найважливіших і найвідповідальніший посад у воюючій з Росією Україні.
Мелитополь в оккупации уже не узнать 2024 год