Час іде, але час не лікує від спогадів. Тим більше, коли кожен новий день залишає після себе цілу купу нових жахів пережитого. Мелітопольський пенсіонер розповів про життя в окупації.
Так склалося, що більшу частину війни Олексій Ніколаєнко живе у Запоріжжі. Хто б міг подумати, що у похилому віці чоловікові доведеться покинути все, і втекти з улюбленого міста. Але, на жаль, подібні історії наразі в Україні не рідкість.
Костлява рука кремля швидко поділила наш народ на "звільнених" і тих, кого не шкода обстрілювати ракетами:
- Перші дні окупації – це подив. А потім потихеньку почав накопичуватися страх – коли почали хапати людей, активістів та відвозити "на підвал", коли схопили нашого міського голову Івана Федорова.
Буквально за 2-3 дні після вторгнення закрилися всі магазини. Пенсію мені перерахували, але розрахуватися карткою було неможливо, - згадує перші жахи окупації пенсіонер.
Олексій Ніколаєнко народився в Казахстані, але за сорок років життя у черешневій столиці України прикипів до неї всім серцем.
Дізнавшись, що мелітопольці збираються на мирні мітинги на підтримку України, Олексій Ніколаєнко до них одразу приєднався.
Чоловік згадує, що був неймовірно здивований побачити на мітингах величезну кількість людей, які, незважаючи на перебої зі зв'язком, збиралися і йшли з прапорами вулицями міста під прицілом ворожих автоматів.
Окрім особистої присутності, Мелітопольський пенсіонер створив фотоархів військового Мелітополя, яким зараз почав ділитися в соцмережах.
Знаючи реалії окупації неважко уявити, наскільки у захопленому Мелітополі було небезпечно фотографувати. Пенсіонер розповідає, як за ним ганялися орки. Якось загарбники навіть наздогнали Ніколаєнка і збиралися відправити чоловіка до комендатури.
Тоді мелітопольського пенсіонера врятував його зовнішній вигляд - виросла борода, копиця сивого волосся та непоказний одяг.
Очевидно, старший за завданням загарбник вирішив, що з літнього чоловіка взяти нічого, і його відпустили.
Вибратися з окупації Олексій зміг лише у травні, його родина виїхала ще пізніше.
Чоловік зізнається, що валізу для майбутньої окупації збирав, як на курорт, бо думав, що залишає коханий Мелітополь лише на кілька місяців.
Ніколаєнко діставався до Запоріжжя цілих три дні. Дорогою бачив спалені та розбиті ворожими снарядами нещодавно відремонтовані дороги, легкові автомобілі, а також спецтранспорт швидкої, пожежної допомоги:
- Страшно їхати та страшно залишатися. І ця чаша терезів переважила. Першу ніч ми ночували при в'їзді до Василівки на заправці, другу ніч – у легковому автомобілі на підйомі біля "тарілки" (пост ДАІ). Третьої ночі ми також планували ночівлю, але з якихось невідомих нам причин нас випустили, - згадує Олексій Ніколаєнко.
Подальші його почуття може поділити кожен, хто проїжджав "дорогу життя". Проїхавши останній ворожий блокпост, страх починає відпускати. А коли бачиш перший блок пост українських хлопців – починається невимовна ейфорія, упереміш зі сльозами, щастям, відчуттям отримання довгоочікуваної свободи та сили своєї вільної землі. Описати всі ці почуття словами просто неможливо.
Олексій Ніколаєнко провів в окупації 90 днів. Вже понад чотири місяці він живе у Запоріжжі та адаптується до реалій нового життя. Пенсіонер у евакуації не сидить без діла. У соціальних мережах чоловік веде хроніки біженця – ділиться враженнями від життя в окупації та рецептами страв, які готує на свою незавидну пенсію.
"Харчоблог бiженця" - це справжні шедеври, які може повторити кожен, настільки апетитно виходить готувати у Ніколаєнка із найбюджетніших продуктів.
Але як би не було гостинно Запоріжжя, після перемоги мелітопольський пенсіонер планує повернутися з родиною до рідного міста. Цією надією Олексій Ніколаєнко надихається та живе...
