За час війни росія своєю слабкістю, боягузтвом та брехнею розчарувала навіть своїх прихильників в Україні. Мелітопольські "ждуни" вже не такі раді приходу "руского міра".
З початку окупації Мелітополя тих, хто чекав, коли вже сюди "прийде росія", всі розсудливі люди попереджали, що "росія" - це не тільки "дешева комуналка" та інша локшина, яку вішали на вуха окупанти, а й практично повне людське безправ'я. За рівнем несвободи населення Росії займає одне з провідних місць у світі - гірше тільки у відсталих африканських диктатурах. Звиклі жити у вільній, демократичній Україні "ждуни" і уявити собі не могли, що таке - по-справжньому позбутися прав. Спочатку вони раділи можливості продати ворогові свою Батьківщину за деякі "бонуси" та привілеї, проте коли все виявилося не так райдужно, а сам "рускій мір" замість райського саду став гнилим болотом, колаборанти всерйоз зажурилися. І вони може бути і хотіли б поскаржитися на свавілля, брехню та крадіжку окупантів, ось тільки виявилося, що жодної свободи слова та права на свою думку в Росії немає.
Ще недавні фанатики "руского міра", вже ситі по горло "новим порядком" при росіянах, тепер готові звертатися навіть до українських змі, аби лише мати можливість висловити своє розчарування та огиду до "руского міра". На те, що їх почує окупаційна влада, вони вже навіть і не розраховують.
Так, до редакції РІА-Мелітополя надійшов несподіваний лист. Мешканець Мелітополя, який побажав залишитися анонімним, відкрито зізнається у симпатії росіянам і просить опублікувати його звернення до окупантів. Ми наводимо текст листа повністю (перекладено з російської - ред.).
- Вітаю. Ніколи не подумав би, що вам писатиму. Ще й зі скаргами на росіян. Я сам підтримував референдум, підтримував армію Росії і дуже хотів, щоб три слов'янські народи знову жили в одній великій родині. Я цього не соромлюсь і мені не соромно. Мені соромно за те, що я підтримував ідею, а за підсумком підтримав боягузів, злочинців та брехунів, які лише прикривалися казками про "рускій мір".
Я не можу промовчати про те, що бачу зараз. Наразі вони хочуть усіх тут підписати під свою "кругову поруку". Усіх хочуть зробити, як ви це називаєте, колаборантами і затягнути разом із собою чи під суд, чи ще гірше. Вони хочуть, щоби всі несли колективну відповідальність за їхні невдачі.
Я навіть опущу той момент, як злить, що вони при цьому нічого не пропонують натомість. Від нас вимагають повної згоди та покірності, вимагають взяти на себе всю відповідальність за них, а самі обдурили нас майже в усьому: більшу частину своїх обіцянок вони не виконали, райдужні зарплати в рублях, якими вони, будемо чесні, підкупили тут багатьох, зараз з кожним місяцем знижуються – і кажуть, що ще знижуватимуться. Принаймні бюджетники, я знаю, так. Наче кажуть нам - "пожирували та й годі". Нерозумно було розраховувати, що в нас тут будуть умови кращі, ніж у всій Росії, але ми були готові це терпіти. Значення мають зовсім інші процеси, які особисто я вже терпіти не згоден.
Важливо, що ці боягузи, зрадники та брехуни називають боягузами і зрадниками нас. Вони змушують усіх зараз отримувати російське громадянство. У Мелітополі зараз так: або ти з російським паспортом і працюєш на владу, або ти приречений на вимирання. Забороняють гривню, змушують у такий спосіб всіх переходити на рублі. З січня наявність гривень у людини вже майже злочин. А рублі можна отримати, лише якщо ти працюєш на російську владу.
Тільки на будь-яку роботу тебе не приймуть вже без російського громадянства, навіть вантажником на м'ясокомбінат. Влада з людьми не спілкується, але ми між собою багато говоримо про те, як змінилося життя за останній рік. І я можу сказати: у Мелітополі багато тих, хто підтримує росію, але боїться брати російський паспорт і співпрацювати з владою. Люди в розпачі та в паніці, від страху вони не можуть наважитись, а можливості виживати у них закінчуються.
А у "влади" виходить як: якщо ти не хочеш бути в одному ярмі з усіма по дорозі на ешафот - значить ти боягуз і зрадник Батьківщини. А якщо ти зрадник - ти будеш затаврований і покараний найсуворішим чином. Вони намагаються вплинути на людей через страх. М'яко скажемо, це не те, що чекають від них ті, хто їх тут підтримував. Я та інші, хто вірив у росію, чекали російських солдатів у надії, що назавжди забудемо про страх. А вони принесли нам ще більше страху, якому немає і не буде кінця.
Я хочу звернутися до НЕповажної російської влади. Ви хочете ще більше змусити людей боятися ЗСУ, думаєте, що вас так більше підтримуватимуть? Наші люди бояться ЗСУ, бо бачать, що ви не здатні з українцями впоратися. Ніхто не боявся б, якби "друга армія світу" виявилася такою не лише на словах.
Люди не хочуть вас більше підтримувати, не тому, що вони "зрадники" чи "українські агенти", а тому, що люди вам більше не вірять. Після Херсона вам уже ніхто не вірить. Ви не захистили тих, кого обіцяли, не стали битися за землю та людей, яких називали "своїми". Ніхто не вірить, що "росія тут назавжди", ніхто не вірить вашим обіцянкам та клятвам. Люди бояться не тому, що вони боягузи, а тому, що усвідомили, що ви їх готові будь-якої миті кинути напризволяще.
Це не ми зрадники – це ви нас обдурили. Це ви не впоралися. Це ви зрадники - ви зрадили всіх, хто вам вірив.
Зараз в Росії можуть дати строк за будь-яке інакомислення: будь-яка скарга, критика, думка, що хоча б більш-менш суперечать політиці та ідеології правлячого режиму, можуть бути розцінені як "дискредитація влади" або "поширення фейків", що в "в'язниці народів" може бути кваліфіковано як кримінальний злочин. На окупованих територіях ще гірше: тут через так зване "воєнне становище" рашисти ввели спеціальні жорсткі правила. Мешканцям Мелітополя за критику окупаційної влади може загрожувати широкий спектр покарань: від штрафів та позбавлення громадянства до тюремного ув'язнення і вигнання з підконтрольної окупантам території без засобів для існування.
Ось і виходить, що підневільному населенню захоплених українських областей надається два варіанти "на вибір": або мовчати в ганчірочку, або нарікати на себе. Псевдо-адміністрації, в тому числі і в Мелітополі, наглухо ізолювалися від людей і "творять" свою політику не зважаючи на населення. Людям вони не залишили жодної можливості не те що для "зворотного зв'язку" з фейковою владою, але навіть на захист своїх прав: у Мелітополі, як і раніше, немає судів, немає правозахисних організацій, діє повна заборона на страйки, мітинги та демонстрації. Мелітопольці більше не мають права голосу і свободи слова. Доведені до відчаю люди навіть готові їхати до Москви, щоб там поскаржитися на свавілля окупаційної влади та "чудеса" життя при "руском мірє".
Тому немає нічого дивного, що ошуканим своїми "російськими братами" мелітопольським "ждунам" хочеться висловитися, хай навіть і за допомогою звернення до українських видань. Хоча ті, хто продовжує перебувати в ярмі "руского міра" і цей вчинок назвуть "зрадою і боягузтвом" - тільки з тієї причини, що хтось не згоден жити на тих же підневільних, рабських правах, як і вони. Найефективніше рабство - те, що змогло виховати ненависть до свободи.
