![Мечтал о квартире и не прощал предательство - памяти погибшего командира Нацгвардии из Мелитополя посвящается (фото)](/images/news/2022/12/307436.jpg?1671958005)
Сьогодні 44 роки могло б виповнитися мелітопольцю - справжньому воїну, найкращому другу та побратиму командиру другого патрульного батальйону військової частини 3033 року Юрію Рою.
На жаль, доля розпорядилася інакше. Російські загарбники вбили підполковника під час оборони Маріуполя 19 березня. Його застрелив снайпер.
Військовій службі Юрій Рой присвятив більшу частину життя. Одразу після закінчення школи він вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України на факультет внутрішніх військ. Після випуску у 2000 році за розподілом потрапив на службу до військової частини 3033 у Запоріжжі. Дослужившись до командира роти, знову вирушив вчитися – вступив до Академії внутрішніх військ МВС України. У 2007 році переведенням потрапив на службу до Мелітополя - на посаду заступника командира другого патрульного батальйону в/год 3033.
Після закінчення академії вступив на магістратуру до Національної академії Національної гвардії України. І знову потрапив за розподілом до Мелітополя на свою колишню посаду – замкомандира батальйону. За кілька місяців Юрій Вікторович очолив батальйон.
З 2014 року він проходив службу у зоні АТО. Побував у Іловайському котлі. В одному з інтерв'ю редакції РІА-Мелітополь, Юрій так згадує події своєї сьомої ротації:
- Це було щось моторошне. На День Державного прапора ми розбили колону бойовиків, а на День незалежності вони повністю розбили нас. У нас був вогневий контакт, коли бачиш обличчя супротивника. Чи був страх? Тільки на мить. Коли я побачив ворога в обличчя, першою думкою було: "Невже це відбувається зі мною?" Але протягом 3-5 хвилин страх пропадає. З'являється нестерпна жага до життя, ти розумієш: або ти, або тебе. Перший бій тривав годин шість, а пролетів, як мить.
Коли котел замкнули, ми виходили одними з останніх. Це було дуже складно – надто багато вбитих, поранених, взятих у полон. З 80 людей нас вийшло шестеро: серед них і я. Допомоги чекати не було звідки. Ми три дні полями та посадками пішки добиралися до Маріуполя. Оцінювати, чому так сталося, я не буду навіть через три роки...»
Після Іловайського котла Юрій Рой ще не раз проходив службу у зоні АТО та ООС.
Разом із побратимами затримував бойовиків, зокрема з українських зрадників, які воюють за «ДНР», а у відпустку їдуть додому. На жаль, серед затриманих були й мелітопольці.
Найкраще зрозуміти мелітопольського героя допоможе ось це бліц-опитування, яке журналіст РІА-Мелітополь, записала з Юрієм до війни. Він розкриває його чесність, порядність та скромність. Юрій мріяв про квартиру (з дружиною жили на орендованій). На жаль, ця мрія так і не здійснилася. Друзі завжди пам'ятатимуть його щиру посмішку.
Бліц опитування
- Чи завжди треба говорити людям правду?
- Так, але це часто виходить боком.
– Яку книгу останньої читали?
- Бойовий статут сухопутних військ. Частина друга.
- З яким своїм недоліком вам доводилося боротися?
- З чесністю – люди не хочуть чути правду.
- На якій машині пересуваєтеся?
- У мене її немає.
- Чи пропонували вам хабар і за що?
– Так, на службі з охороною громадського порядку. За те, щоб я заплющив очі на наркотики. Я відмовився.
- Чого ви боїтесь?
- Змій.
- Яким своїм вчинком пишаєтесь?
- Тим, що вивів із собою з Іловайського котла п'ять людей.
- Чого не зможете пробачити?
- Зради.
- Чи маєте ви життєвий девіз?
- "Вперед, вперед і ще раз вперед!"
- Про що мрієте?
- Отримати квартиру. У чергу я став ще лейтенантом, та так житла й не одержав. 17 років я блукаю по орендованих квартирах, свого кута немає. Тричі переїжджав, шафу можна викинути - її вже не збереш. Зрозумів, що купувати меблі в орендовані квартири немає сенсу. Свій у мене лише телевізор.
Посмертно Юрія Роя було нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня.