71-річний чоловік провів в окупації майже 90 днів. Виїхати вдалося лише з третьої спроби.
Мелітополь росіяни окупували одразу - 25 лютого 2022 року. Вони завели свою військову техніку в місто і відкрили вогонь по будівлі СБУ. Свідком цих подій став Олексій Ніколаєнко, - розповідає life.pravda.com.ua.
"Я почув такий звук, немов трактор працює, і відчув запах дизеля. Виглянув з-за рогу і побачив три танки - чиї вони, я не зрозумів".
Потім один із танків рушив, люк був відкритий, і там сидів молодий військовий: він із кулемета стріляв у бік СБУ. Я пішов звідти. А коли повернувся десь через годину, то побачив, що в будівлі СБУ розбита стіна, а поруч - калюжі крові. Також стоять дві тентовані вантажівки.
За кілька секунд до них під'їхала машина, з якої вийшли кілька солдатів у формі, але без розпізнавальних знаків. Вони спішно забрали з кабін вантажівок якісь папки. Я осмілів і запитав: "Хлопці, ви чиї будете?" А вони кажуть: "Українські". Ну, я їм і повірив. А потім вони мене прогнали звідти, щоб я нічого не знімав на телефон", - розповідає чоловік.
"У будівлі СБУ розбита стіна, а поруч - калюжі крові...
Уже наступного дня, 26 лютого, Олексій знову пішов до будівлі СБУ і побачив на ній прапор РФ. Біля райдержадміністрації вже стояла російська техніка з літерами Z і військові. Так він зрозумів, що Мелітополь окупований.
"Я пізніше згадав, що коли підходив до СБУ, то побачив, що після обстрілу там збило український прапор, він упав і його встромили у двері. Я потім подумав, що треба було той прапор забрати і зберегти для співробітників СБУ: був би гарний символ після нашої перемоги", - каже мелітополець.
Мелітополь під час окупації "Росіянин погнався за мною, і я впав"
Мешканці Мелітополя зустріли окупантів протестами. На мирні мітинги виходили тисячі людей. Серед них - і Олексій Ніколаєнко. Однак росіяни почали придушувати опір цивільною зброєю: 2 березня вони відкрили вогонь по протестувальниках і поранили трьох людей. А 11 березня окупанти викрали міського голову Мелітополя Івана Федорова. Визволити з полону його вдалося через 5 днів.
"На той час на вулицях міста стояли групами росіяни - по 2-3 людини кожні метрів 200, спостерігали за обстановкою. Найбільше їх було в центрі. Одного разу я знімав окупантів на телефон. Один із них погнався за мною, я впав на дорогу, і той солдат почав мене тягати. Усіляко показував свою силу і владу, поки інший росіянин не сказав йому, що ти з дідом зв'язався. Тоді він мене відпустив", - розповідає 71-річний пенсіонер.
Група росіян під час окупації Мелітополя
Перше, що зробили росіяни в захопленому Мелітополі - це позбавили людей інформації. Спочатку заблокували інтернет, потім захопили радіо, а потім увімкнули своє пропагандистське телебачення.
- Кілька днів вони мало не цілодобово крутили промову Путіна. І в умовах інформаційного вакууму люди були змушені його слухати. Спочатку було цікаво, що він говорить. Але потім мені ставало все гірше і гірше - буквально фізично. Я відчував, як у мене псується кров, пече шлунок. А потім вони ще й пісні свої огидні увімкнули, і мене від цього стало реально нудити. Тому я припинив ці експерименти над собою", - розповідає житель Мелітополя Олексій Ніколаєнко.
Українські магазини закрилися в Мелітополі одразу після окупації. Тож ціни на продукти злетіли миттєво у два-три рази. Приміром, цукор на базарі коштував понад 100 гривень. Крім того, були проблеми з грошима, адже зняти готівку було ніде. Тож місцеві підприємці знімали кошти з карток за відсотки - спочатку брали собі 20% від суми, а потім знизили до 5%.
"Десь у середині весни окупанти захопили закритий український супермаркет АТБ і відкрили там свій - російський "Мера". Але що примітно - у цьому магазині вони торгували привласненими українськими товарами з АТБ: і імпортним алкоголем, і зарубіжною "хімією" тощо. Це дуже обурювало. Звісно, була й російська продукція, проте продавати крадене в українців - це було за межами мого розуміння, - ділиться мелітополець.- При цьому рублі почали вводити в обіг у червні. До того про російську валюту ніхто не чув, і нікому вона не була потрібна".
Великою проблемою було - отримати необхідні ліки. Навіть ті, які в перші дні пропускали до Мелітополя гуманітарними вантажами, загарбники привласнювали собі. Нині в окупованому Мелітополі росіян більше, ніж місцевих жителів. За даними мера Івана Федорова, загарбники заселяються у вимушено покинуте людьми житло.
А виїхали з міста понад 70 тисяч осіб - щонайменше половина. Олексію Ніколаєнку вдалося вибратися з окупації 18 травня з третьої спроби.
Олексій Ніколаєнко
"Звичайно був страх невідомості. Також я боявся, що мене просто десь пристрелять по дорозі: не сподобаюся комусь із окупантів і все. Але й жити в тому пеклі бажання не було. Вивезли мене безплатно: волонтери евакуювали по три людини - двох за гроші, а третього брали так. Збирався я квапливо, навіть свідоцтво про народження забув узяти. Закинув у сумку нижнє, капці й усе. І ось виходжу я з дому і лунає думка в голові: так само свого часу виходили з дому з валізою люди в Донецьку. Напевно, думали - місяць-два і повернемося. А біда вже на 9 років затягнулася", - зітхає чоловік.
Із Мелітополя чоловік вибирався через Василівку до Запоріжжя. У дорозі провів три дні: окупанти без пояснень не пропускали автомобілі, а черга стояла на кілька кілометрів. Шлях був усіяний розстріляними машинами. На трасі була маса понівечених обстріляних машин, зокрема пожежні та "швидкі". Росіяни стягнули ці машини в одну купу і зробили з них собі барикади". Наразі Олексій Ніколаєнко проживає в Запоріжжі. У перші два тижні його поселили в дитячому інтернаті. А потім товариш запропонував однокімнатну квартиру, у ній переселенець проживає й досі.
"Дружина моя з дочкою та онуком виїхали в іншу область, на захід України. У Запоріжжі побоялися залишатися, адже місто обстрілюють. А чоловік моєї доньки - учасник АТО", - ділиться Олексій.
Живе мелітополець на пенсію та переселенські виплати. Суми невеликі, проте чоловік не скаржиться - каже, наші люди, українці, настільки великодушні, що забезпечили його всім необхідним.
"Я приїхав до Запоріжжя майже з порожніми руками, без одягу. І мені прислали все: взуття, куртки, штани - я одягнений з голови до ніг. Крім цього, ще й дали старенькі ноутбук і смартфон - тепер я зі зв'язком", - радіє Олексій.
Чоловік розповідає, що перший час переселенців безкоштовно годували кілька ресторанів. "Був кумедний випадок. Телефонує мені дружина з Мелітополя (а вона трохи пізніше виїхала, ніж я) і питає: "Як ти там?" Відповідаю: "Чудово! А жінка мовчить - не розуміє: або я жартую, або збожеволів. Потім уже посміялися. Я ще тоді й сфотографувався на тлі ресторану: бородатий був ще після окупації, потім уже підстригся", - розповідає Олексій Ніколаєнко.
Олексій Ніколаєнко
Водночас мер Мелітополя Іван Федоров організував у Запоріжжі центр допомоги переселенцям-мелітопольцям. З перших днів центр надає гуманітарну допомогу всім нужденним.
"З продуктів отримую борошно, макарони, іноді гречку, молоко, згущене молоко. Червону ікру не дають, проте м'ясні консерви маю", - жартує чоловік.
"Я коли виїжджав із Мелітополя, встав, подивився на свій будинок. І так махнув рукою: чорт із нею - і з квартирою, і з пам'ятними фотографіями. Нехай розбомблять - це мене турбує найменше. Найбільше душа плаче про рідних: дружину, дітей, онуків. Виїхали всі з тієї окупації - і слава Богу", - переконаний Олексій Ніколаєнко.
Тепер мріє про возз'єднання сім'ї та можливість відвідати Казахстан - країну, звідки чоловік родом. Але найголовніше бажання Олексія - перемога України, яка стала йому рідною домівкою.
