Мешканець Мелітополя розповів, як потрапив у полон до рашистів разом із конем і як зміг врятуватися

Після початку війни та окупації Мелітополя, багато жителів міста покинули свої будинки. При цьому деяким довелося зробити майже неможливе, щоб врятувати не тільки себе, а й тих, хто не може подбати про себе самостійно.

Не дарма кажуть, що стресові ситуації пробуджують у людині надздібності. Принаймні, так сталося з фахівцями з конярства Андрієм та Євою Лейнвебер із Мелітополя. Коли місто окупували, їм вдалося виїхати в Ізмаїл Одеської області та вивезти трьох коней. Пізніше Андрій і Єва одружилися і відкрили на новому місці кінний клуб.

Про те, як тварини пережили бомбардування та евакуацію, і про плани на майбутнє на новому місці Андрій і Єва розповіли "Думській".

Коли почалося повномасштабне вторгнення й обстріли українських міст, один зі снарядів розірвався просто поруч зі стайнею в Мелітополі. На щастя, саме в цей момент коні були на випасі. Стресу зазнали всі, але поранило тільки одну тварину. Осколок влучив у ногу.

Після цього інциденту, а також через перебої з кормами співробітники стайні Андрій і Єва вирішили, що тварин потрібно рятувати. Евакуація виявилася вельми непростою. А почалося все з того, що Андрій разом із конем потрапив у полон. Росіяни посадили хлопця на три доби в підвал без вікон, туалету і води, а коня в цей час використовували для верхової їзди. Російські військові цілими днями каталися по асфальту, тварина стерла копита і потім ще довго відновлювалася. На щастя, на четвертий день в'язнів звільнили.

Потім були довгі пошуки перевізників і фінансів, чотириденна дорога. Зрештою вони опинилися на півдні Одеської області. Для розвитку бізнесу переселенцям виділили приміщення колишнього дитячого садка в Ізмаїлі. Колись тут проводили уроки іпотерапії, тож для скакунів уже було готове певне середовище. Решту Андрій допрацював власноруч, адже досвід у цій справі у нього немаленький - 24-річний хлопець працює з кіньми понад п'ять років.

Андрій згадує, що вперше сів на коня у п'ятирічному віці, коли гостював у бабусі в селі:

"Це була кобила Зорька, дуже добра. Мене посадили на неї без сідла, сказали триматися за гриву, і вона пробігла кілька кілометрів галопом. З того моменту я закохався в коней. Ми з хлопцями були самоучками, самі розучували трюки".

Коли Андрію було 13 років, він разом із друзями вирушив на пляж і продемонстрував прийоми, яких встиг навчитися. Публіка була в захваті! Незабаром хлопців помітив керівник кінного театру і запропонував їм працювати і вчитися разом. Там Андрій опанував джигітовку (перегони на коні, під час яких наїзник виконує гімнастичні та акробатичні трюки).

"В Одеській області джигітовкою ніхто не займається, і я постараюся зробити все можливе, щоб відродити і повернути популярність цьому виду військово-прикладного мистецтва. Хочу прищепити людям любов до цього екстремального виду верхової їзди", - каже хлопець.

Єва спеціалізується на конкурі. Її напарник - кінь Норман, якого батьки подарували дівчині на одинадцятиріччя. Разом вони вибороли чимало призових місць на чемпіонатах.

Зараз у стайні переселенців живе п'ять коней - Норман, Лорд і Скіф, який побував у полоні, переїхали з Мелітополя. Пізніше до них приєднався куплений в Одеській області Буцефал, який пережив знущання від колишнього господаря, і лоша Барні з Донецької області.

У кінному клубі Андрія та Єви всі охочі можуть покататися на конях, освоїти ази кінного спорту або отримати сеанси іпотерапії.

"Я самоучка, сам вивчаю психологічні прийоми. Річ у тім, що кінь має сильну позитивну енергетику і приймає все на себе, ніби забирає частину травм у людей. Я бачу прогрес - спершу діти дуже нервують, навіть бояться погладити, але на друге-третє заняття стають спокійнішими і сміливішими",- розповідає Андрій.

До слова, нещодавно Андрій і Єва зіграли весілля. Створити сім'ю вони планували ще вдома. Підтримати молодят і привітати їх особисто планував мер Мелітополя Іван Федоров. Але 11 березня міський голова потрапив у полон і після обміну до міста вже не повернувся.

Андрій і Єва, вибравшись із захопленого міста в безпечне місце, змогли здійснити свою мрію вже в Одеській області. Не дивно, що на весільних фото та відео присутні коні.

Молодята планують залишитися в Ізмаїлі й після війни, продовжувати розвивати свій бізнес, брати участь у змаганнях.