"Народилися в сорочці". Так про себе розповідає родина переселенців, які виїхали з окупованого Мелітополя до Запоріжжя.
Їм дивом вдалося залишитися цілими та неушкодженими після ракетного удару 22 березня 2023 року. Того дня ворог випустив по Запоріжжю 6 ракет. Одна з них влучила в дев'ятиповерхівку, де винаймали квартиру Марія з чоловіком Ігорем і маленькими дітьми: п'ятирічною Інгою та дворічною Кірою (прізвище не називаємо задля безпеки родини, - авт.).
Ракета зруйнувала декілька будинків, що стоять поруч по вулиці Запорізька. Мелітопольці проживали в 112-ій квартирі на п'ятому поверсі будинку №2Б. У сусідів на шостому поверсі після прильоту почалася пожежа. А в Марії з Ігорем вибуховою хвилею квартира повністю зруйнована. Балкон повис буквально на ниточці. Ось який вигляд мали дитяча спальня і вітальня за кілька годин після прильоту.
- Нічого від квартири практично не залишилося. Балкон зірвало вибуховою хвилею і він повис. Скло було по всій квартирі, навіть у ванній і туалеті. Потужність удару була такою, що металеву ємність із дезодорантом розірвало.
Завжди під час бомбардування ми бігли в коридор - дотримувалися правила трьох стін. Але тепер побачили, що буває при ракетному ударі. Це точно не рятує. Усі меблі побиті, а віконні рами опинилися в коридорі, - описує результат бомбардування рашистами житлового будинку в Запоріжжі Марія.
На щастя, Марія з чоловіком і дітьми вийшли з квартири буквально за 40 хвилин до вибуху. Місяць тому Ігор записувався до стоматолога і час візиту до лікаря збігся з бомбардуванням ворога. А Марії того ранку прийшло повідомлення про те, що у відділення Нової пошти надійшла посилка.
- Це просто низка щасливих збігів. Мені потрібно було за посилкою йти, а чоловікові до лікаря. Вирішили вийти разом. Кіра дуже хотіла залишитися на дитячому майданчику, тому самому перед будинком, кадри з якого після "прильоту" показали всі ЗМІ. Я вмовляла доньку, що обов'язково прийдемо на майданчик після того, як заберемо посилку, - згадує Марія. - Після вибуху перше, що зробила, зателефонувала чоловікові і запитала, чи не повернувся він додому. Мені всіх людей, які були там, дуже шкода, але в той момент думала тільки про близьких. Перед очима досі клуби диму і чоловік біжить назустріч і кричить, що вийшли з квартири тільки через собаку. Він гавкав і просився на вулицю. Ось такі знаки долі".
Після трагедії Марія добу не могла спати. Каже, що одночасно з пережитим жахом відчувала щастя, що вся родина вціліла.
- Чоловік, діти всі поруч і мені нічого не потрібно. Все інше наживемо! - усміхається Марія.
Сьогодні сім'я мелітопольських переселенців проживає тимчасово у друзів. Дещо з особистих речей вдалося забрати. Але більшість не придатна для використання:
- Навіть кухлі металеві посікло. Усюди скло. Залишилися без спідньої білизни. У розбитому комоді вона вся пересипана скляним піском, - описує ситуацію дівчина.
У мелітопольському відкритому просторі допомоги "Саме тут" сім'ї переселенців надали допомогу: передали постільну білизну, ковдри, посуд, продуктовий набір, оформили матеріальну допомогу на дрібні витрати.
Незважаючи на ту трагедію, що трапилася, Марія з чоловіком жодного разу не пошкодували, що виїхали з окупації. Бо жити в неволі ще страшніше:
- Коли почалася війна, ми переїхали до батьків за місто, але іноді приїжджали в Мелітополь, щоб перевірити квартиру. Пам'ятаю випадок, буквально за 500 метрів від будинку нас зупинив російський військовий з автоматом і змусив чоловіка здирати плівку з тонованого бокового скла на машині. Потрібно було чути, як він це приказав. Вони просто налагодили бізнес тоді на цьому. Не хочеш здирати самостійно, їдь на сусідню заправку і за 100 грн. скло тобі очистять. Гадаю, військові на «відсотках».
Страшно було бачити, як вони зупиняли по місту чоловіків і молодих хлопців, змушували всіх роздягатися до пояса. Деяких відправляли на підвал. Навіть, якщо комендантську годину на 15 хвилин порушиш - відправляли на 5 діб в ізолятор. Це була суцільна в'язниця, - згадує Марія.
У квітні 2022 року Ігоря викликали по роботі в Запоріжжя. А в червні Марійка з дітьми виїхала до Василівки, де на неї 5 діб на блок-посту чекав друг, щоб забрати й перевезти до Запоріжжя.
Сьогодні в обласному центрі щодня тривоги, дуже часто ворог б'є ракетами по багатоповерхових будинках. Гинуть ні в чому не винні люди, зокрема переселенці. Під час останнього ракетного удару загинув 48-річний Олександр Самарський, який приїхав до Запоріжжя з окупованого с.Вербове Пологівського району.
