Рух громадянського опору "Жовта стрічка", який діє в Мелітополі та інших окупованих містах України, виник у Херсоні одразу після початку окупації.
Засновник руху розповів Liga.net, чим відрізняється окупаційний режим у двох містах, чому він більше не боїться росіян і які надії покладає на цю весну.
За рік повномасштабної війни Іван (прізвище ми не називаємо задля безпеки) встиг пожити у двох окупованих містах. Спочатку в рідному Херсоні, а майже одразу після його визволення вирушив до Мелітополя, щоб побудувати мережу опору там. Перед поїздкою почистив ноутбук від інформації, залишив тільки папки "Весілля брата" і "Літо 2017", поклав у рюкзак білизну та пару футболок і поїхав.
Іван - один із засновників всеукраїнського руху опору на окупованих територіях "Жовта стрічка". Рух виник спонтанно і майже стихійно: спочатку Іван і його друзі брали участь у мітингах проти окупації в Херсоні, потім почали малювати на будівлях українські прапори і розвішувати по місту жовті стрічки. Чому саме жовті? Вони просто були в Івана вдома.
Уже у квітні 2022 року в "Жовтої стрічки" з'явився Телеграм-канал і засновники руху почали діяти більш активно та структуровано: проводили онлайн-мітинги "Херсон це Україна" та "Маріуполь це Україна" з десятками тисяч учасників, створили чат-бот із завданнями для протидії окупації, почали організовувати акції та флешмоби.
Нині в Телеграм-каналі "Жовтої стрічки" понад 17 000 підписників, а в їхньому останньому масштабному флешмобі в березні взяли участь кілька десятків тисяч людей. Він називався "Єдине серце України". Люди з усієї України фотографувалися на тлі своїх міст із роздрукованими половинками паперових сердець і викладали світлини в інстаграм. Активісти "Жовтої стрічки" фотографували в окупованих містах жовті половинки сердець, а потім з'єднували їх у колажі та викладали в соцмережі.
ОБЛАШТУВАТИСЯ В ОКУПАЦІЇ
Під час окупації Херсона Іван разом з іншими засновниками "Жовтої стрічки" вибудували свою чітко працюючу мережу громадського спротиву та схеми, за якими вона діє. Вони знали, де можна взяти фарбу, щоб малювати українську символіку на будівлях, де принтер, щоб роздрукувати листівки, де працювати безпечніше, як будувати маршрути, щоб залишитися непоміченими.
У Херсоні в "Жовтої стрічки" діяла постійна мережа активістів, і в кожного з них була своя роль: хтось друкував плакати й листівки, хтось ховав їх, хтось розклеював. Коли ЗСУ звільнили Херсон, Іван одразу вирішив їхати в інше окуповане місто, щоб побудувати там таку саму мережу.
- Вибір припав на Мелітополь, бо це найбільше окуповане місто Запорізької області, - розповідає Іван. - Воно розташоване на перетині доріг, що ведуть до Криму та Маріуполя, тут найбільше окупаційних адміністрацій росіян. Це дуже важливе місто, і до звільнення в ньому потрібно тримати планку проукраїнських настроїв.
Іван приїхав до Мелітополя в перші дні грудня. Попередньо домовився зі знайомим, що житиме в нього. Місяць пішов на те, щоб освоїтися в місті і знайти довірених людей, які стануть кістяком "Жовтої стрічки" в Мелітополі.
- Я слухав, хто що говорить у чергах, вивчав маршрути міста, - розповідає Іван. - Люди налякані й дуже переживають про безпеку. Чоловіки зайвий раз не виходять на вулицю навіть у магазин чи викинути сміття - адже можуть спакувати й мобілізувати в російську армію. Усі живуть у страху, але спротив тут зростає. Я бачу це за кількістю жовтих стрічок і проукраїнських плакатів у місті, за відео зі спалюванням російських газет, які нам надсилають. Буває навіть, що діти фотографують російські підручники в школах, малюють у них українські герби і пишуть нам: "Ось, подивіться! Нас змушують це читати, але ми за цією маячнею вчитися не будемо".
Сам Іван теж виходить на вулицю тільки за потребою - забрати або розклеїти листівки, перевірити роботу інших активістів. Бере із собою чистий телефон, де в галереї - тільки фото котиків і квітів. Показує його на блокпостах, і поки що проблем не виникало.
Із часами окупації Херсона ситуацію в Мелітополі відрізняють лише нюанси: росіяни провели в Запорізькій області більше часу, тож встигли краще влаштуватися. У Мелітополі більше російських магазинів, включно з військторгами, по місту встановили багато відеокамер і їздить більше патрулів. Іван каже: тут росіяни почуваються безпечніше, оскільки перебувають далі від ЗСУ.
Щоб вибудувати мережу активних учасників "Жовтої стрічки" в Мелітополі, Іван написав у Телеграм-каналі руху: "Мелітопольці, пишіть нам у приват, є справа". У відповідь отримав сотні смс.
- Звичайно, частина з них - "заслані козачки", - розповідає засновник "Жовтої стрічки". - Але вирахувати їх дуже просто. Вони або одразу скидають якісь посилання і файли, щоб я їх скачав, і вони мали доступ до мого комп'ютера, або наполягають на особистій зустрічі. Причому завжди призначають її біля своїх військових штабів - напевно, щоб далеко не ходити.
Про людей, які відгукнулися і запропонували допомогу, засновники "Жовтої стрічки" наводили довідки через знайомих або, якщо таких не було, просили надіслати посилання на соцмережі, щоб подивитися, що людина постить.
- Паралельно вирішували організаційні питання - де друкувати плакати і листівки, скільки потрібно принтерів, де їх розмістити, хто буде відповідальним, де брати звичайний і фотопапір, - розповідає Іван. - Це все потрібно робити обережно, щоб на кожному етапі не викликати підозр. Люди самі пропонували допомогу. Приміром, росіяни видавали пачки паперу А4 викладачам, а ті писали нам: "Є дві пачки. Вам треба?" Ховали їх десь біля смітників, кидали нам локацію, ми приходили і забирали".
20 РІВНІВ ЗАВДАНЬ
Наразі в Телеграм-боті "Жовтої стрічки" близько 500 осіб із Мелітополя. Найактивніших із них - близько 100. Але опір у кожного різний і залежить від можливостей та рівня готовності. Хтось може вішати стрічки на дерева та паркани в місті, хтось малювати прапори, хтось друкувати, але не розповсюджувати.
- Є вчителі, які бойкотують читання дітям умовного Пушкіна в школі - і це їхній спротив, - каже Іван. - Звісно, вони не можуть робити це голосно. Буває, що вчителька робить вигляд, ніби викладає за російською програмою, а сама веде уроки за українською. Або в якомусь класі все ж переходить на російську програму - бо знає, що там є діти з проросійських родин, і це питання її безпеки.
Іван називає "Жовту стрічку" стартапом - маючи на увазі, що в принципах роботи весь час щось змінюється і рух постійно адаптується до нових викликів.
- Наприклад, раніше ми не знали, що росіяни можуть надіслати нам купу вірусів через Телеграм-бот, - розповідає Іван. - Коли зрозуміли це, вирішували, як себе захистити. Або як оптимізувати роботу і швидше відповідати на повідомлення в боті. Як поширювати інформацію на більшу зовнішню аудиторію. Нові виклики виникають постійно.
Наразі для учасників "Жовтої стрічки" в чат-боті є 20 рівнів завдань. Спочатку для новачків тестове - наклеїти деінде плакат чи намалювати графіті та надіслати фото своєї роботи. Саме на цьому етапі росіяни, які намагаються втертися в довіру, видають себе - надсилають фото чужих старих робіт.
- Після тестового відкривається доступ до інших завдань - наприклад, поширення листівок, - пояснює Іван. - Ми надсилаємо приклади листівок за різними темами - проти російських паспортів, окупації загалом, мобілізації в російську армію. Людина обирає і друкує.
На восьмому рівні учасник отримує доступ до персональної розсилки від організаторів "Жовтої стрічки". У цій розсилці теж є завдання - наприклад, знайти 50 російських підручників з історії, щоб спалити їх і зняти це на відео. З кожним новим рівнем завдання стають цікавішими і складнішими. На останніх рівнях це може бути передача інформації про колаборантів або підняття українського прапора на будівлі. Що саме це буде, залежить від можливостей учасника.
- У завданнях із підняттям прапора зазвичай задіяно кілька людей, - каже Іван. - Наприклад, один учасник ховає прапор у комірці в магазині, інший забирає його там і прикріплює скотчем до лавки в певному місці, третій встановлює, четвертий фотографує. Усі вони не знайомі між собою і не перетинаються на завданні, з метою безпеки вся комунікація між ними йде через нас.
Інформацію про колаборантів збирають ті, хто перетинався з ними в житті або має доступ до таких даних.
- Хтось може написати: "Мій сусід отримав російський паспорт і тепер він - заступник начальника так званої міліції". Ми перевіряємо цю інформацію, накопичуємо і передаємо в українські правоохоронні органи.
Таким чином, "Жовта стрічка" отримала інформацію про колишню прибиральницю, яка тепер обіймає посаду "міністра освіти" Мелітополя, та про завідувачку відділом освіти, яка допомагала росіянам вивозити дітей з міста до санаторію в Закавказзі.
- Про кожного такого зрадника ми намагаємося дізнатися якомога більше - де проживає, з ким спілкується, чи шантажував когось, - розповідає Іван. - Стежимо за ними в соцмережах. Наприклад, дізналися про одного студента, який раніше був патріотично налаштований, а тепер агітує в інстаграмі за Росію і став головою "студентської профспілки".
ДОЧЕКАТИСЯ ЗВІЛЬНЕННЯ
"Жовта стрічка" працює на всіх окупованих територіях, але найбільша присутність, крім Мелітополя, - у Новій Каховці, Генічеську, Скадовську, Бердянську, Донецьку, Луганську, Алчевську, Маріуполі та містах Криму з населенням від 50 000 людей.
- Де найскладніше працювати вашим активістам?
- У Донецьку та Луганську. Це міста, де дев'ять років триває війна, і дев'ять років місцевих жителів із проукраїнською позицією репресують. Саме тому нам дуже цінно бачити, як жителі цих міст приєднуються до руху. Так, це можуть бути не сотні людей на тиждень, як в інших містах, а десятки. Вони поклеять 50 плакатів і зроблять 20 графіті. Не в центральних парках і на площах, а десь біля гаражів чи в під'їздах - бо їм страшно. Але це велика робота.
Зараз учасники "Жовтої стрічки" в усіх окупованих містах активно замальовують російську символіку. Наприклад, літери "Z" переробляють на жовто-блакитний пісочний годинник, і це символізує, що "наближається час деокупації та свободи". Під час нашої розмови Іван каже, що кілька годин тому отримав 30 нових фотозвітів із Криму - з пісочним годинником замість "Z" і проукраїнськими плакатами на будівлях.
- Як змінюються настрої людей в окупації? Чи не втрачають вони надію з часом?
- Це і є одне з головних завдань "Жовтої стрічки" - нагадувати, що окупація тимчасова. Мені легко це говорити, адже я вже дочекався визволення в Херсоні й тепер можу дочекатися хоч у Бєлгороді. Людям без такого досвіду складніше, але загалом вони не втрачають надію. Росіяни постійно кажуть: "Росія тут назавжди", а потім ми бачимо, як на їхньому агітаційному автомобілі з написом "Мелітополь це Росія" хтось малює жовту стрічку або український прапор. І це показує, як воно насправді.
Іван каже, що в кожного учасника спротиву періодично виникають думки: "Чи є сенс малювати стрічки і розклеювати листівки? Це якось впливає?" А потім вони бачать фото своєї листівки в телеграм-каналі, лайки та слова підтримки - і питання відпадають.
- Час від часу хтось втрачає мотивацію, але потім, наприклад, запорізький Телеграм-канал робить пост про спротив у Мелітополі і пише: "Незламне місто! Тримайтеся, скоро будемо разом". Або обласна влада згадує щось про героїчних жителів Мелітополя, і кожен думає: "Та я ж частина цього опору! Що ж я, після окупації, буду говорити дітям, що сидів і мовчав? Ні, я був головним партизаном у місті!".
- А ви самі де знаходите сили переживати окупацію вже вдруге і продовжувати працювати?
- У мене це працює так само. Іноді я думаю: "Не хочу сьогодні працювати, немає настрою". А потім у бот приходять 100 нових фото зі звітами виконаних завдань, і я вже знову розумію, що моя робота потрібна людям.
БЕЗ СТРАХУ
Нині, у березні, Іван має вигляд і звучить сповненішим сил і жвавішим, ніж під час розмови в листопаді, одразу після визволення Херсона. Тоді навіть по відеозв'язку відчувалася сильна втома, яка, схоже, перекривала радість від деокупації.
Іван пояснює: у Херсоні він жив у постійному страху - раптом росіяни викриють організаторів "Жовтої стрічки", раптом їх знайдуть.
- Тепер я просто не думаю про це. Мені стало якось байдуже. Поки що ніхто до нас з обшуками не приходив, а як прийдуть - тоді й подивимося, - каже Іван. - Зараз я справді краще почуваюся, ніж наприкінці осені. Самі розумієте, змінив обстановку. А якщо серйозно, то в "Жовтої стрічки" з'явилося багато помічників - хтось допомагає писати тексти, хтось поширювати новини. По-перше, це звільняє час для інших справ, а по-друге, дає підтримку. Я знаю, що я не сам малюю ці жовті стрічки, що зі мною багато людей.
Іван та інші учасники руху покладають великі надії на цю весну - що Мелітополь разом з усією окупованою частиною Запорізької області буде звільнено, і можна буде зайнятися організацією опору в Донецькій і Луганській областях - там уже є довірені особи.
- Після звільнення Мелітополя ви збираєтеся знову переїхати в інше окуповане місто?
- Ні, цих вояжів із мене вистачить. Я хочу організувати опір там дистанційно і зайнятися більш глобальними проєктами, пов'язаними з порушенням прав людей в окупації та донесенням інформації про це на міжнародному рівні. А коли всю роботу буде виконано і людей в окупації в Україні не залишиться, поїду на кілька місяців кудись до моря. Вимкну телефон і видихну.