![В селе под Мелитополем похитили сотрудника агропредприятия: близкие не видели его пять месяцев (фото)](/images/news/2023/04/318055.jpg?1682596804)
Чи не щодня російські загарбники беруть у полон мирних мешканців тимчасово окупованого Мелітополя та прилеглих населених пунктів. Одних після "профілактичних бесід" відпускають, інших тримають в ув'язненні довгі місяці.
Так, уже чотири місяці немає жодної інформації про Віктора Кодака - жителя села Воскресенка під Мелітополем, якого росіяни викрали з власного будинку. Віктора Кодака росіяни викрали з власного будинку 9 листопада 2022 року. Рідні вважають, що хтось із місцевих "здав" хлопця, оскільки він до приходу росіян допомагав українським бійцям, - повідомляє zmina.info.
До війни Віктор був співвласником приватного підприємства ТОВ "КБК-Транс". Компанія займалася перевезеннями зерна і мала власні ангари для його зберігання. Після вторгнення її майно, а саме машини, техніка та господарські приміщення, було частково або повністю знищено внаслідок російських обстрілів.
На початку березня, за словами доньки Віктора Ірини, величезна російська танкова колона зайшла в село Воскресенка. Російські військові одразу ж почали заселятися в порожні будинки та адміністративні приміщення. Вони старанно ховали військову техніку від місцевих, а потім з неї обстрілювали Гуляйполе, Оріхів і Запоріжжя. Пізніше росіяни почали ходили по домівках і перевіряти телефони місцевих жителів. Також окупанти проводили обшуки, намагаючись знайти зброю. Тоді ж росіяни вперше прийшли до будинку Ірини.
"Російські військові не питали документи, а шукали зброю і військову форму. Вони це робили скрізь - у житлових приміщеннях, підвалах і гаражах. Ще вони могли перевіряти телефони на наявність у них українських пабліків. Таким чином вони хотіли з'ясувати, чи ніхто з селян не здає їхні позиції. Коли я ще була вдома, росіяни нікому не погрожували. Першими до нас зайшли буряти і чеченці, а пізніше лднрівці. Росіяни ж зазвичай сиділи в "комендатурі", - розповідає жінка.
За її словами, 9 листопада до їхнього будинку, де на той момент були її мама і батько, під'їхала військова машина. З неї вийшли люди в цивільному, які, за припущенням батьків, були співробітниками ФСБ. Як з'ясувалося пізніше, вони підозрювали Віктора в коригуванні вогню для ЗСУ. Зайшовши всередину, росіяни почали відразу ж перевіряти всі телефони, техніку, комп'ютери та робочі документи. Після обшуку вони забрали мобільні пристрої, ділові папери та батьківські речі.
"Росіяни скрутили Віктора і повели його до машини. Мама в них запитала: "Що сталося? Чому приїхали? За що? Як можна буде зв'язатися?" Вони взяли її номер телефону і сказали: "Ми вам зателефонуємо", - розповідає Ірина.
Вона вважає, що її батька міг "здати" хтось із місцевих колаборантів. Мешканці села знали, що до приходу ворожих військ родина Кодаків допомагала українським бійцям, які базувалися в селі. Віктор возив їм їжу, одяг і засоби особистої гігієни. 12 листопада мати Ірини повідомила їй про викрадення росіянами батька. А 24 листопада окупанти привезли Віктора додому, щоб він узяв ліки та одяг. Йому дозволили помитися, поголитися і поїсти.
"Мама казала, що він був наляканий. У нього дуже швидко відростає щетина, тому вони дозволили йому привести себе до ладу. Він стоїть голиться, а в нього руки трясуться, і він постійно себе ріже до крові. Мама з ним толком і не розмовляла, бо ті стояли над душею. Він усе зробив, і вони його знову забрали. З того моменту його більше ніхто не бачив", - каже Ірина.
Після зникнення чоловіка її мама ходила в окупаційну комендатуру, їздила до Мелітополя та по всьому Пологівському району. Але все було марно. Одного разу їй зателефонував один з окупантів і сказав, що Віктор на українській території. Щоразу, коли мати Ірини вирушала на пошуки батька, вона брала з собою одяг, їжу та ліки. Жінка робила це на випадок, якщо раптом його знайде. Адже вона знала, що Віктор має низку хвороб - гіпертонію, панкреатит і проблеми з жовчним міхуром.
"У його матері діабет, і батько його "успадкував". Він у нього не проявлявся тому, що він час від часу проходив профілактичне лікування. І перед війною він теж лежав у лікарні. Але зараз через стрес і погані умови утримання в тата може піднятися рівень цукру", - турбується Ірина.
Рідні Віктора досі не знають, де його утримують і що з ним відбувається. Родина сподівається, що їм вдасться його знайти і якомога швидше повернути додому.