33-річний Костянтин Зіновкін пропав у Мелітополі 12 травня цього року. Він прийняв рішення залишитися в місті, щоб доглядати своїх літніх батьків і бабусі, яка не може ходити, тому не міг виїхати в евакуацію.
Як розповіла його дружина, їхню родину розділила війна: коли почалася окупація півдня України російськими військами, Люсьєна Зіновкіна перебувала в Києві та подружжя вирішило, що буде краще, якщо вона не повертатиметься до рідного міста, а виїде з країни за кордон. Київ на той час постійно зазнавав обстрілів, у передмісті, як і у разі передмість Мелітополя, знаходилися російські війська, які 1 березня 2022 року окупували місто. Після зникнення чоловіка Люсьєна і члени її сім'ї, що залишилися в Мелітополі, півтора місяця не знали, де він знаходиться і чому був вивезений серед білого дня. Згодом з'ясувалося, що його затримали "за порушення режиму", а згодом виявили, що йому звинуватили в тероризмі, і він перебуває в Херсонському СІЗО.
Мер Мелітополя Іван Федоров розповів, що з початку літа цього року почастішали випадки викрадення людей на окупованих російською армією територіях Запорізької області. За його словами, щодня у місті зникають до десяти людей. У телеграм-каналі, створеному мелітопольцями, – десятки повідомлень родичів про їх близьких, що зникли безвісти. "Росіяни викрадають людей щодня – незалежно від віку та соціального статусу", – каже Федоров.
28 серпня українські війська звільнили село Работине в Запорізькій області. Цей населений пункт розташований за 85 кілометрів від Мелітополя, і якщо ЗСУ прорвуть укріплені лінії оборони російських військ, то є шанс, що Мелітополь буде звільнено. За півтора року окупації в місті було викрадено десятки людей. Серед них є не тільки ветерани бойових дій, які першими стають мішенню окупаційної влади, а й журналісти, і пенсіонери, і навіть підлітки.
Люсьєна Зіновкіна в інтерв'ю Радіо Свобода розповіла про те, що сталося з її чоловіком. Вона відмовляється називати Костянтина Зіновкіна ув'язненим, бо вважає, що він ні в чому не винен.
- Люсьєно, розкажіть, будь ласка, з самого початку, що сталося?
- Зараз, через чотири місяці, 12 вересня буде чотири місяці, я про це кажу, на жаль чи на щастя, трохи спокійніше... Тому що приходить якесь упокорення, хоч би як це сумно звучало, і ти вже по-іншому поводишся, по-іншому проживаєш ці емоції. Ми досі не віримо, що це все правда. Напевно, ось так от правильніше описати, здається, ніби це страшний сон, який через секунду закінчиться, але, на жаль, це все реальність.
2 травня цього року в окупованому Мелітополі викрали мого чоловіка Костянтина. Зараз ми намагаємося хоч щось зробити для того, щоб якось йому допомогти, я вже не кажу про те, щоб його витягнути... Перші півтора місяця ми взагалі не знали, що з ним, не володіли жодною інформацією, а потім уже через те, що ми стукалися в усі двері й писали звернення, зокрема й на російську сторону, ми зараз хоча б знаємо, що він живий. І, як би це дико не звучало, ми зараз радіємо хоча б цьому. Запити наші дуже сильно зменшилися... Живий, відносно здоровий. Ми сподіваємося, і ми вже реально щасливі.
Ви були в Мелітополі, коли його викрали?
- У той момент, коли його викрали, я вже не жила в Мелітополі. Костя залишався там, в окупованому місті, зі своєю сім'єю, з мамою і зі своєю старенькою бабусею, яка не ходить. На момент повномасштабного вторгнення в Україну я перебувала в Києві, а він - у Мелітополі, і ми ухвалили рішення, що мені немає сенсу повертатися в Мелітополь, оскільки туди увійшли російські війська. Тому я виїхала в Європу, і зараз я перебуваю в Німеччині. Весь цей час ми підтримували зв'язок, він продовжував перебувати в Україні, у нашому рідному місті. І про викрадення я дізналася від наших рідних і близьких, від його мами, яка була очевидцем усього цього. Тому все, що я знаю, я знаю від Костиної мами, як це все відбувалося. Він вийшов із дому вранці 12 травня і більше не повернувся, більше його не бачили.Замість нього прийшли троє людей, вони були в цивільному, але із закритими по очі обличчями. Вони повідомили мамі, що Костя затриманий за порушення режиму. Це досить-таки розмите формулювання, як на мене, ну і ми так всі подумали. І що ви не хвилюйтеся... Вони не назвалися, хто це був, ми не знаємо, просто сказали, що його забрали у військову комендатуру, і "не хвилюйтеся, за кілька днів розберемося і відпустимо його". Це була п'ятниця. Мама перечекала вихідні, Костя додому не прийшов, і в понеділок вона пішла до військової комендатури, де їй російські військові сказали, що "ні, до нас такого не привозили, і ми не маємо жодного уявлення, де він і що він, ми нічого не чули". Після цього її відправили в поліцію. Вона пішла в поліцію, у поліції, вона отримала точно таку саму відповідь. Після цього її відправили в Росгвардію, і так ця справа закільцювалася, тому що її просто посилали з однієї установи в іншу по колу, і ніякої інформації не було. Так от почалися пошуки Кості. Спочатку не приймали заяву про зникнення, навіть не знаю чому, але чому тут дивуватися? І через, напевно, тижнів три в поліції все-таки прийняли заяву, але це абсолютно ніяк не посприяло встановленню місцезнаходження мого чоловіка, але офіційно заяву вони прийняли.
- Ви говорили про те, що півтора місяця не було жодної інформації про те, що сталося. Як ви дізналися про те, де перебуває ваш чоловік?
– Так, через деякий час… не знаю, як їх назвати, вони ніколи не видаються, коли приходять, коли виходять із мамою на зв'язок... Прийшли ніби слідчі і повідомили, що Костя перебуває у них, що ним займається ФСБ, що ситуація дуже серйозна. Вони повідомили, де його зараз тримають, це було не у Мелітополі, а у передмісті. Ще сказали, що до нього не допустять, що передачі не ухвалять, нічого не можна зробити. Але мама поїхала туди, де він, як їй сказали, перебуває, і їй вдалося передати одяг та якусь їжу. Бо півтора місяці він провів у тому, у чому його забрали: ні одягу в нього не було, нічого. Не знаю, чи дійшло до нього чи ні, але сподіваємося, що він щось отримав із цієї передачі. І після цього їй повідомили, що його перевозять кудись далі. Тобто наступного разу, коли вона приїхала, прийняли передачу, але сказали, що завтра його перевозять далі. І зараз ми знову точно не знаємо, де він знаходиться… Мабуть, людей перевозять, щоб було важко зрозуміти, де саме вони знаходяться. І не так давно, десь, напевно, тижнів зо три тому, я написала офіційні заяви в усі російські інстанції, куди тільки можна було. Мені надійшла відповідь із російської мелітопольської прокуратури (вона є частиною призначеної Росією окупаційної адміністрації. – Прим. РС), що Костя затримано і зараз перебуває у слідчому ізоляторі в Херсонській області, але де точно, ми не знаємо, і йому інкримінують дві статті, одна їх – " тероризм " . І це все, що нам відомо. Ми не маємо доступу до адвоката, хоча б державного, якого виділяють, як я розумію, якщо буде суд. Мама намагалася там, на місці, у Мелітополі дізнатися, хто цей адвокат, але їй нічого не повідомили. Там, знаєте, не те що не повідомили, а просто: "Ну, у вас тут написано, що в Херсонській області, значить, це не до нас, ми не знаємо. Краще до платних звертатися, до приватних адвокатів. Ви ж розумієте , державні – це ніщо”. Ну і ось так просто за фактом багато слів було сказано, а результату ніякого. Тож у нас на руках є зараз офіційна відповідь із прокуратури, що Костя у СІЗО та що йому інкримінують дві статті. Але, знову ж таки, контакту з ним немає, де саме він – ми не знаємо. І те, що йому інкримінують, чесно кажучи, нас усіх шокує, тому що, хто знає Костю, Костя та тероризм – це абсолютно як чорне та біле. Людина м'яса не їсть, тому що не хоче бути причетною до вбивства тварин. Який тероризм – мені важко уявити, це повне марення.
- Ви кажете, що йому звинувачують за двома статтями, перша - "тероризм", а яка друга?
- Друга - "Підготовка до злочину", здається, 30-та стаття, частина 2-а чи 3-я. Тобто "Підготовка до злочину" та "Тероризм".
- І ви зараз досі не знаєте, де знаходиться ваш чоловік, знаєте тільки, що він живий, але чи маєте ви можливість звернутися до адвоката?
– Я, якщо чесно, зараз поки що взагалі не можу розмірковувати на цю тему, бо там на папері, який ми отримали, стоїть, що він перебуває в СІЗО на Херсонщині. Ми тільки нещодавно отримали цю інформацію, і поки що я не знаю, які ще звернення написати і куди, щоб нам конкретно хоча б сказали, де він, і отримати до нього хоч якийсь доступ. Якби ми з вами говорили два тижні тому, я б ще менше сказала, бо я взагалі нічого не знала, навіть про звинувачення.
- Що робив ваш чоловік до того, як почалася війна?
– До того, як почалася війна, ми дуже багато працювали за кордоном, і буквально перед початком повномасштабного вторгнення ми працювали у Шотландії. Ми повернулися у грудні, а в лютому розпочалася війна. За фактом перед початком війни Костя ніде не працював. І весь час, доки він був на окупованій території, він не працював. Він звичайна громадянська людина, звичайнісінька. Він мав термінову службу, як і всі її проходять, але це було, здається, у 2012 році, і після цього, крім термінової служби, він до військової справи жодного відношення не мав і не має.
– Він вирішив не виїжджати з окупованої території, коли розпочалася війна?
- У нього мама у віці і бабуся, яка лежить, не встає. І ми прийняли рішення, що я тут упораюся, сама про себе подбаю, а про них там мало кому дбати, і він вирішив їх не кидати. Я розумію та приймаю його рішення.
– Чи розповідав він вам доти, доки його не викрали, що відбувається в окупації, як він живе, що бачив навколо себе?
– Я вам чесно скажу, не хочу говорити про це. Ми розуміємо, що ситуація була розжарена, максимально неприємна, і він мені якісь деталі не розповідав. За Женевською конвенцією взагалі не мають права затримувати цивільних... Але такий сценарій, на жаль, поширений, коли цивільним, щоб їх не відпускати, розкривають кримінальні справи, "вішають" статті, а потім судять як злочинців. І військових теж, але цивільних із Мелітополя щонайменше дві групи я знайшла, що цивільних судять як злочинців теж за тероризм. І мій чоловік потрапив у все це, – розповідає Люсьєна Зіновкіна.
Повідомлення про зникнення мелітопольців регулярно з'являються як у соцмережах, так і на мелітопольських сайтах, які не контролюються окупаційною владою. РІА Мелітополь постійно розповідає про такі випадки.
Ігор (він попросив не публікувати своє прізвище, оскільки у Мелітополі залишаються його родичі) невдовзі після окупації Мелітополя російськими військами вирішив виїхати з міста. Зараз він перебуває у Грузії. Він друг викраденого Костянтина Зіновкіна. Завдяки розголосу він сподівається, що вдасться його врятувати, а також інших мелітопольців, викрадених окупаційною владою. В інтерв'ю Радіо Свобода Ігор розповідає про те, що відбувалося у Мелітополі після окупації та яка ситуація в місті зараз:
- Це величезний біль для всіх, хто виїжджав. Сім'ї розколоті. Родичі мають можливість виїхати, але, як завжди, всі тримаються один за одного. У нас залишилися у Мелітополі бабусі, батьки, тварини. Ті, хто молодший, скріпивши серце, їдуть, навіть ті, хто ніколи не планував їхати. Моя мама не хоче кидати тварин, не хоче кидати свою стареньку маму, мою бабусю, їй понад вісімдесят. Вивезти всіх одразу неможливо – бабуся з цим не погодиться. Ось так усі один за одного й тримаються. У мене в Мелітополі залишаються кілька друзів, які не можуть виїхати з різних причин. І ось одного із моїх близьких друзів 12 травня затримали. Наскільки я знаю, він вийшов з ранку до магазину і його затримали. З того, що відомо, це не одиничний випадок, не лише його викрадали. За рік викрадено з випадків, які підтверджені, вже близько 300 осіб, в основному чоловіки.
Насправді, ці цифри лише верхівка айсберга. Точної кількості викрадених, убитих і зниклих безвісти не знають і самі рашисти. На Мелітопольщині почастішали випадки, коли окупаційна поліція оголошує в розшук людей, раніше заарештованих і вивезених у невідомому напрямку людьми у військовій формі. Що сталося з викраденими, можливо, ніхто так і не дізнається...