З приходом окупантів у Мелітополі одразу ж почалося "полювання на відьом" - рашисти володіли всією інформацією про АТОвців та активістів, їхні адреси проживання, вдиралися в домівки й масово їх відвозили в невідомому напрямку.
Багато з них перебувають у полоні понад півтора року. Під тортурами з них вибивали зізнання і звинувачували у вигаданих злочинах за сфабрикованими ФСБ справами. Колишні силовики та учасники АТО в Мелітополі з перших днів окупації знали, що повертатися додому вже не можна. І тому змушені були ховатися.
На жаль, деяких із них, не без допомоги "добрих людей", все одно схопили. Іншим вдалося сховатися від розправи рашистів і виїхати на підконтрольну Україні територію. Щоб не викликати підозри, хлопцям навіть довелося отримати рашистський паспорт, який по приїзду вони відразу ж здали в СБУ. Своєю історією виїзду і життя в окупації поділилася одна з мешканок Мелітополя.
- Ми виїжджали 30 числа, у мене чоловік АТО-шник і в половини пасажирів також родичі в ЗСУ були. Максимум півгодини протримали. Усіх випустили. Через Колотилівку. Але у всіх були російські паспорти... Ми взяли паспорт і наступного дня виїхали. Хтось скаже "реклама паспорта", але якби не він чоловіка ще на Мангуші забрали б на підвал. О першій годині ночі на посту йому рашист світив ліхтариком в обличчя і кричав: "Де ваші документи?".
На щастя, наявність російського паспорта не викликала у рашистів підозр, і хлопець благополучно вивіз з окупації і немовля, і дружину.
- Російський паспорт ми віддали СБУ, - пише дівчина. А російські пропустили і питань не було. Ми півтора року були в розшуку і жили в страху. Змінили три міста і чотири квартири. І його, на щастя, ніхто не знайшов. Діяли строго за планом, аж до купівлі нових телефонів і видалення татуювань. Знайома порадила отримати раша паспорт, мовляв там ніхто не перевіряє. Так і зробили. Я не кинула чоловіка і народжувала в захопленому росією місті, зате зараз ми живі і разом. Ви просто не уявляєте скільки військових залишилося в окупації і бояться виїжджати. Зараз ми в Укриїні! І він спокійно став на облік. Спасибі нашому перевізнику. Нехай моя історія комусь допоможе!
Нагадаємо, раз на добу - чашка води, щоб "не здох": мелітополець Ярослав Жук понад рік у полоні окупантів.