Екс-гауляйтер Якимівки Максим Зубарєв після замаху на нього випав з обойми лідерів думок Мелітопольщини. Але ж слави хочеться. Ось і вирішив побалувати невимогливу публіку віршами власного виробництва.
Пояснень поетичному завзяттю, що прокинулося, крім бажання легкої слави, небагато. Нам здається, що виною всьому відірвані під час вибуху нога і геніталії Зубарєва. Після того, що сталось, про зрадника забули всі. А забуття - страшна річ, особливо для колись публічної особи.
Утім, сам Зубарєв пише, що ця хвороба з ним трапилася давно. "Вирішив поділитися частинкою себе, подарувати свої вірші... Пишу вірші, потім підбираю музику і записую", - зізнається екс-гауляйтер.
Який щедрий, бачте, товариш! Ногою з партизанами поділився, віршами - з публікою.
Отже, що ж нам приготував поет-гауляйтер?
Лишь тень на солнце упадет, И ночь окутывает землю,
И мрак пьянящий взор зовет Бездонной черной тенью.
Одразу зламавши і без того нехитрий ритмічний малюнок, Максимка ніби дав зрозуміти, що він у питанні віршування авторитетів і правил не визнає. Плюс свіжа рима "землю-тенью" також відкриває завісу незвичайного потенціалу екс-гауляйтера.
Але це, громадяни, тільки початок!
Огни мерцают, звездный свет, Луна на темном небосклоне,
Куда зовет холодный свет, Дух человека устремленный,
Таким чином, мсьє Зубарєв посунув з першого місця королів рими "кеди-напівкеди" та "три рублі-чотири рублі" простим та геніальним рішенням: а навіщо взагалі добирати слова, якщо "свет" чудово римується зі словом "свет"?
Надежда гордости полна, Но образ вечности безликий,
И вера в то, что жизнь одна, Нам дарят образы великих.
У вищевказаному уривку Зубарєв спробував пофілософствувати, проте змішалися до купи коні-люди: якась горда надія протиставляється безликій вічності, а образи великих, своєю чергою, дарують нам віру в те, що життя одне.
В Україні про це сказали давно і простіше: "На городі бузина, а в Києві дядько, я тебе за те люблю, що у тебе перстень".
И гениальность бросит взор На мир прекрасный и забытый:
Он станет, будто холст открытый. И по прошествии времен
Не будет больше божества, Не будет странствий и религий,
Все вдруг сольется как река. В бурлящем грознейшем порыве,
Як і в попередньому випадку, простежити логічний зв'язок між геніальністю, що дивиться на відкритий, наче полотно, світ, і плином часів, коли не буде божества, мандрівок і релігій водночас, не видається можливим.
Ну, і "грОзнейший порив" - теж люкс.
Пройдет век глупости и зла, И канет эра заблуждений,
И человек – сын бога Ра, Взойдет, не знающий сомнений.
Тут назріває ще одне важливе питання: який-такий син бога Ра зійде, і куди він зійде, якщо буквально в попередніх рядках Зубарєв авторитетно запевняв, що "елєктрічєство кончілось" і божества більше не буде, як і релігій загалом?
...Висновок із цієї історії один - зрадник Зубарєв такий самий бездарний поет, як і керівник.
І запитання йому хочеться поставити тільки одне, булгаковське, яке поет Бездомний ставив Воланду: "Вам не доводилося, громадянине, бувати коли-небудь у лікарні для душевнохворих?".