!["Страха не было, только жаль своего ребенка, не хотел, чтобы он видел все, что будет происходить": военный из Запорожья рассказал свою историю](/images/news/2023/10/332916.jpeg?1697666766)
До війни наш земляк, 33-річний Дмитро, працював інженером на ливарному заводі у Дубаї.
Вдома на нього чекали кохана дружина і 12-річний син. Чоловік мріяв накопичити кошти на будівництво будинку та нове авто.
У ніч на 24 лютого він перебував у відпустці та був вдома на кухні з батьком, спілкувалися на різні теми, до можливого початку війни ставилися скептично, а вже вранці дізналися від сусідки про повномасштабне вторгнення.
«Страху не було, лише шкода свою дитину, не хотів, щоб він бачив все, що відбуватиметься. Жінку вмовив поїхати із сином за кордон, сам в перших числах березня пішов у військомат.
До цього я раніше не служив: спочатку навчався, потім працював. Багатьом чоловікам відмовляли, відправляли назад додому. Мені дали адресу, куди можна звернутися, так я потрапив у Запорізьку бригаду ТРО на посаду водія.
Вже після цього повідомив сім’ю про рішення вступити у ЗСУ. Звісно, вони переживали, але віднеслися із розумінням. Позивний «Філ» обрав для себе тому, що так мене називали друзі в дитинстві».
Зараз Дмитро – зенітник. Чоловік зізнається, що найважче - бути далеко від рідних. І хоча, спілкується з ними щодня по відео, це не замінить живого спілкування.
Військовий каже, потрібно продовжувати боротьбу, заради майбутнього. Також сподівається, що війна закінчиться якомога швидше, а після вийде поїхати у подорож разом із сім’єю і все таки побудувати свій будинок…