Євгену Федосеєнку 46 років. Родом він із Приазовського. Взимку Євген пішов на фронт добровольцем. Отримав важке поранення під Бахмутом, і зараз заново вчитися ходити.
Зараз Євген проходить реабілітацію в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни, де його називають людиною "усмішка".
І справді, у госпіталі Євген на долю не нарікає, натомість допомагає іншим, надихає позитивом і щодня працює над тим, щоб знову почати ходити.
Поки що Євгену вдається робити повноцінні кроки лише під водою, у басейні.
Але до своєї мети мелітопольський герой їде з неймовірною силою духу та оптимізмом.
Не дивлячись на інвалідне крісло, Євген веде активний спосіб життя. У вихідні на громадському транспорті їздить до Рівного, гуляє містом.
Також наш герой не пропускає жодних змагань.
Буквально нещодавно брав участь у всеукраїнському турі серед ветеранів і військовослужбовців "Сильні України". Євген виборов перше місце у спортивному веслуванні.
Також Євгену вдалося зловити найбільше риби на змаганнях з риболовлі.
Заповітна мрія мелітопольця - побачити рідних, які залишилися на окупованій території. Поки що зв'язатися з близькими виходить дуже рідко...
Євген упевнений, що незабаром встане на ноги, повернеться до ЗСУ, і побачиться з рідними, коли разом із побратимами звільнить захоплені ворогом території.
Євген розповідає, що товариші по службі вже зачекалися свого "Черешню":
- Я народився в черешневій столиці України. У нас у Мелітополі сади, у нас виводили нові сорти черешні. Тому я "Черешня". Товариші по службі зараз дзвонять і запитують: "Де ти там вишенька-черешенька, як твої справи?" Кажуть: "Давай скоріше, що ти там чухаєшся?" А я відповідаю - так швидко ви від мене не здихаєтесь, ще повернусь, - з оптимізмом розповідає Євген.
Євген зізнається, що на позиціях у нього страху не було, він шукав позитив у негативі:
- Для мене навіть обстріл, то не обстріл, я залазив у бліндаж та лягав спати. Просто сам собі навіяв: як буде, так буде, вже нікуди від цього не дінешся. Я оптиміст, - розповідає з усмішкою Євген.
До слова, героєм Євген себе не вважає. Він каже, що захищати свою країну - обов'язок, і радить людям, змінити своє ставлення до військових, які пересуваються на інвалідних кріслах.
Нині, за його словами, дехто підходить, і суне гроші в руки. Це прикро.
На повідомлення командира, що він подав Євгена до нагородження, він відповів, що йшов на фронт не за медалями. А найбільша нагорода для Євгена - перемога України у війні.