Село Роботине має надзвичайно важливе стратегічне значення, адже його деокупація відкрила дорогу на Токмак і Мелітополь. ЗСУ вибили звідти рашистів у серпні цього року.
Ключовими для звільнення цього населеного пункту стали 138-та висота та позиція "Ікси". За майже п'ять місяців українські захисники провели п'ять штурмів, щоб узяти цю висоту. Зрештою це дало змогу ЗСУ зайняти Роботине та його околиці, тим самим створивши плацдарм для подальшого наступу на півдні України та звільнення Криму.
- Це панівна така висота. Можна дивитися як зліва, так і справа. Вони контролювали посадки зліва і саме дорогу, яка вела праворуч на Роботино. Для того, щоб 47-та й інші бригади почали наступати, потрібно було, по-перше, взяти її. Дали бойове завдання 65-й бригаді - зайняти ці позиції, - розповідає журналістам "Крим.Реалії" заступник командира другого батальйону з морально-психологічного забезпечення 65-ї ОМБр із позивним "Полтава".
Раніше "Ікси" штурмували різні підрозділи української армії, але жодна спроба не увінчалася успіхом.
- 15 березня був перший бій, 128-а штурмувала, отримала відкат. Відкотилися, тому що великих втрат зазнали. Потім 19 березня був бій, 65-та, сам комбриг керував, теж без втрат, але пішли теж. Одна машинка була покинута, її спалили. Третій раз у квітні там був "Інтернаціональний легіон". Це були росіяни, чеченці та білоруси. Три групи їх було, - згадує військовослужбовець 65-ї ОМБр із позивним "Сивий".
Після цього на штурм панівної висоти кинули підрозділ Головного управління розвідки. 65-та окрема механізована бригада мала йти слідом і закріпитися на відвойованих спецназом позиціях.
- Ми не знали на той момент, що там ще є противник. Нам сказали, що там немає нікого. Заходьте, закріплюєтеся - і все. Ми зайшли і прийняли бій, тому що ніхто звідти не пішов. Там була група - 15-16 осіб. Ми не чекали. Думали, що там нікого немає. Тому що сказали, що там нікого немає, ГУРівці вже всіх там... ГУР пішов уночі, ми заходимо, а там з'ясовується..., - продовжує "Сивий".
У зв'язку з цим бійцям 65-ї бригади довелося штурмувати позицію "Ікси" своїми силами.
- Взяли розвідників, з 4-ї роти хлопців, і своїми силами вже почали захоплювати. Нам говорили, що потрібно вночі. Я сказав, що вночі ми не будемо відпрацьовувати, тому що... Самі розумієте, якщо ми не знаємо місцевості, вона може бути замінована, плюс вночі ти нічого не бачиш. У нас немає таких нічників, щоб можна було спокійно працювати. Кажу: по-сірому будемо заходити, зранку, - каже "Полтава".
Першою заходила в окопи "Іксів" група командира 3-го відділення 65-ї бригади з позивним "Дід".
- Була команда: "Вперед". І по окопах пішли: болото, багнюка, ось так, у чавкання. Місцями так, що лізли на чотирьох, тримаючи ствол попереду. Ми рухалися далі, дивлюся: кацап піднімається. Я йому кричу: "Жити хочеш - здавайся". Начебто він погоджується. І тут з'ясовується, що в нього ще напарник був. І тут цей напарник піднімає ствол з-під нього. Ну в мене вибору не було. Відкрили вогонь, закидали гранатами. Практично в кожен бліндаж ми йшли, а, щоб у бліндаж зайти, потрібно було кидати гранату. Бліндажів дуже багато, - розповідає "Дід".
Військовослужбовець 65-ї ОМБр на позивний "Гера" додає, що зазвичай у окупантів уздовж окопів є ще такі нори, в яких вони теж ховаються. Іноді росіяни там можуть мало не цілий тунель вирити.
- Тому, навіть якщо кинути гранату, він може вижити. І маскують вони їх добре. Тому просувалися мало-помалу, щоб не було втрат, - каже "Гера".
Закріпитися в бліндажах і окопах на "Іксах" Силам оборони України було непросто. Військові кажуть, що втрачаючи ініціативу, ворог приступив до масованого обстрілу.
- Хлопець підняв руку - і саме пролетів уламок від АГСа, і саме ВОГ розірвався - і йому уламок пробиває руку, іншому в спину заходить, саме якщо врахувати плітоносочку, то воно під плітоносочку. Тоді я так подивився, сказав: "Давайте на евакуацію". Плюс "Волошка", ви самі розумієте, що "Волошка" багато чого робить. Він випускає 5 хв, і воно накриває площину нормальну таку. Дуже важко. Це, не рахуючи навіть 120-ї, 152-ї, ще й танчик працював, ще й "Градами" потім сюди сипали, - продовжує "Полтава".
Військовослужбовець згадує, що перших поранених витягали на звичайних спальниках. Виносили близько п'яти годин. Уже пізніше волонтери допомогли з ношами.
Бійцям 65-ї бригади вдалося не тільки захопити, а й утримати панівну висоту. "Ікси" вдалося взяти під контроль через несподіваний штурм. Відбивши атаку ГУРівців, військові рф не очікували повторного удару в найкоротші терміни.
- Вони розслабилися тим, що відбили атаку. Вже і не очікували, що відразу піде атака. Зазвичай так не робиться. І ми так, скажімо, нахрапом. А що? Давайте спробуємо. Спробували, - розповідає "Дід".
- Ми йшли штурмом, ми чекали, а от росіяни явно не чекали. Перший, кого ми з них побачили, десь було метрів, не знаю, 500-600, може, більше. Вони так ішли, як просто на параді. Десь там міняти. Йде дві колони по 5, може, по 10 осіб, не видно було. І вони йшли, як міняти зміну. Може, не знали, а може, і знали. Ми відкрили по них вогонь, вони посипалися просто скрізь, - згадує "Гера".
- Справа випадку, що чекали добу. Ми грубо взяли їх, коли вони спали. Там були шеврони "Вагнер", чеченці ... Там стояв такий мікс. ДШБ, тому що був стяг десантників, - вважає "Сивий".
На "Іксах" досі залишаються рештки російських солдатів, цинки з набоями, РПГ, нерозпаковані міни та десятки зразково облаштованих і укріплених бліндажів окупантів. Детальніше дивіться в сюжеті.