Костянтин Єфремов із Владикавказа залишив лави російської армії в травні 2022 року. За три місяці повномасштабної війни, перебуваючи в окупованому Мелітополі, він був свідком тортур, корупції та мародерства.
Російський офіцер зміг отримати закордонний паспорт, у січні 2023 року прилетів до Мексики і звідти дістався до США, де попросив політичного притулку.
Два місяці Єфремов провів у міграційній в'язниці в Техасі, потім, після кількох місяців поневірянь Америкою без грошей і документів, зупинився в штаті Теннессі. Зараз колишній військовий рф підробляє, налагоджуючи електрику і виконуючи прості будівельні роботи. Історію ексокупанта розповідає у своєму фільмі "Прощавай, зброя, здрастуй, Америка" Юлія Вишневецька.
Шокуюча жорстокість і нелюдяність окупантів
Після закінчення технікуму Єфремов пішов до армії на строкову службу у Волгограді.
- Рішення підписати контракт я прийняв, тому що робота електрика малооплачувана. 30 тисяч рублів рядовому водієві в армії і 13-14 тисяч електрику - вибір очевидний. Плюс заробити можна житло було, військова іпотека. Я не фанатів від армії, я в солдатики не грав, я пішов служити, тому що там платили.
Єфремов каже, що до останнього ні він, ні його товариші по службі не вірили в те, що почнеться повномасштабна війна. Навіть незважаючи на те, що Міноборони РФ почало нарощування чисельності військ у Криму ще з вересня-жовтня 2021 року і в листопаді там уже були десятки тисяч солдатів.
- Усі думали, з розмахом проведуть навчання, всіх людей туди зганяють і всі повернуться у свої військові частини - це було в головах. У війну ніхто не вірив. Усі були впевнені, що закінчаться навчання, ми повернемося. Командування влаштувало показне вибуття, розповідало, що закінчилися навчання, підрозділи повертаються в місця своєї постійної дислокації. Ми зраділи. Замість цього поїхали в Джанкой. Навантажили всіх, нам не говорили, куди ми їдемо. 11 годин у КамАЗі як худобу везли нас у дощ. Усі переміщення були в похмуру погоду, я це пов'язую з тим, щоб сховатися від розвідки, від супутників, від безпілотників. Вранці - гуркіт артилерії. Усе зрозуміло: почалося, згадує колишній військовий рф.
Російський офіцер зізнається, що до повномасштабної війни ніколи не бував в інших країнах. Він уперше опинився за кордоном, коли з Джанкоя поїхав до Мелітополя на КамАЗі в автоколоні 27 лютого 2022 року.
- Доїхали до Мелітополя, на околиці ще були звуки бою. Одного разу був на виконанні завдання з мінування, ми ставили міни десь на перехресті. Потім вони сказали, що міни вночі зняли військовослужбовці ЗСУ. У мене відлягло на душі. Уяви: ти поставив міну і на ній людина підірвалася, про яку тобі кажуть, що вона ворог, а який же вона ворог? Люди захищають свій дім. Хто може напасти на Росію в здоровому глузді, тверезому розумі - на ядерну державу? Україна точно не в першому десятку була б, навіть гіпотетично. Це маячня. Не було жодних сумнівів, що люди захищають свій дім, їм нікуди діватися, їх прасують артилерією, закидають ракетами, - продовжує Єфремов.
Російському офіцеру дали вісім бійців - усі разом вони охороняли штаб тилу. Туди ж привезли військовополонених, близько 60 осіб. Вояки рф допитували їх і катували.
- Була бригада катівня, майор із битою, полковник і якийсь ряджений козачок. Якщо десь брали в полон бійців ЗСУ, вони з радістю їхали туди мучити їх. Починалися одні й ті самі тупі запитання: назви імена націоналістів у вашому підрозділі. [Полонений каже:] "У нас не було націоналістів". Я впевнений, полонений сказав би від тих побоїв, які йому завдавали. Я дивувався, чому він сам [імена] не придумав. Бувало, замполіт напивався так, що вночі вставав, до нього приводили бранців, він знову починав їх бити. Я йшов за куратором, будив: знову лютує, знову п'яний, знову катує. Йому ніхто не указ, він розмахує пістолетом, ніхто не підходить, він несамовитий, може стрільнути в ногу. Тільки куратор міг його якось заспокоїти, вгамувати. У бранця зав'язані очі, він приставляє йому до голови пістолет і рахує, стріляє поруч із вухом, коли рахунок закінчується. Знімав штани, погрожував, що зараз покличе бійця, який його зґвалтує, він це запише на відео, надішле його дружині, матері. Він це робив і в п'яному вигляді, і в тверезому. Кожна тварюка, яка на таке здатна, вона носить у собі гидоту всю постійно, а війна просто дає можливість їм розвернутися, дає їм умови для того, щоб реалізувати свою всю гидоту, - каже ексокупант.
Згадав Єфремов і коли перший раз побачив мародерство. Тоді він разом із товаришами по службі приїхав на околицю Мелітополя, розташувалися на території аеродрому.
- Боєць нашої роти розмінування прибігає з газонокосаркою, щасливий, у нього очі блищать, каже: "Привезу старшині, будемо косити біля казарми". Забивали цим сміттям КамАЗи, в яких самі їхали, самі стояли на вухах, але барахло тягли звідусіль, з усіх щілин. Вони як таргани розбіглися, у будинки, у халупи ці бідні одноповерхові з кривим парканом, може, думали, що на них золото там чекає або електроніка. А там 150 разів пройшлися всі роди військ і Росгвардія. Пожитки людей, які ніколи не вчинили жодного зла і підлості по відношенню до них. [Я думав,] що я тут роблю, навіщо я це маю все слухати, всю цю маячню, всю цю гидоту, потворність?", - розповідає росіянин.
За словами Єфремова, він був не єдиний, хто хотів звільнитися, але всі спроби залишити лави армії рф жорстко припинялися.
- Хлопчина був із 71-го полку, хотів звільнитися, поруч із ним протитанкова ракета його друга розірвала на шматки. Він каже: "Я не хочу, я хочу звільнитися, з мене досить". І вони годинами з куратором ефесбешним їздили йому по мізках, до істерики його доводили, він ридав. Хлопчина із села, молодий - зацькувати, залякати, зачморити, ляпаса дати, у печінку пробити ногою, на що фантазія здатна. Потім волати до великих матерій, що батьківщина в небезпеці та інша маячня, блювота псевдопатріотична. Потім чай налити, печиво дати, по голові погладити, штовхнути назад в окоп, - згадує чоловік.
Шлях на свободу і нове життя у США
Разом із Єфремовим поїхав ще один офіцер і троє бійців. Командиру роти вони разом сказали: "Завтра їдемо". У підсумку домоглися свого: командування здалося і вони поїхали додому. Їм пощастило, що наказ про звільнення вийшов до оголошення мобілізації. А тих, хто не встиг до 21 вересня, "привітали" і сказали, що тепер їхній контракт до перемоги або їхньої смерті.
- Я коли додому повернувся, сказати, що мама зраділа - це нічого не сказати. У першу ніч чую: вона встає, підходить до мого ліжка, назад іде лягати. Три-чотири рази за ніч вона вставала. Я кажу: "Що ти вставала, ходила по дому?" - "Я, - каже, - засну, прокинуся і не зрозумію, правда ти приїхав чи ні, удома ти чи мені здається", - каже колишній військовий.
Єфремов хотів покинути Росію, бо знав, що його не залишать у спокої. Тоді з військової частини відправляли рядових, сержантів провідати його. Жити й працювати стало дуже складно. Вирішив, що потрібно їхати в Америку. Чоловік дочекався наказу про звільнення і наступного дня вже віддав документи на закордонний паспорт.
- Перейшов пішки мексикансько-американський кордон, мене затримали, застебнули наручники на мені. Я коли був у військовому санаторії, там було суворіше все, ніж у цій міграційній в'язниці в Штатах. Я ніколи стільки не спав. Прогулянки були, щодня двічі, баскетбольний майданчик. У кіно нас водили, кінотеатр у них. [Коли після звільнення потрапив] у Нью-Йорк, це були постійні спроби знайти місце, де переночувати, знайти, що поїсти. Я соромився, мені було соромно. І вдень було холодно, і вночі було холодно. У метро доводилося спускатися, на лавочках було тепло. Доводилося просити грошей у мами, хоч як це було принизливо, але коли хочеться пити, коли хочеться їсти, коли ти третю ніч на лавочці ночуєш, будь-яка людина попросить. Раз на три-чотири дні мені якісь гроші надсилали друзі або мама: зняти номер, поспати в ліжку, скупатися, а наступного дня взяти рюкзачки і піти знову на вулицю. Паспорт мені не віддали, повернуть мені його тільки на суді. З усіх документів у мене - водійське посвідчення російське, роздруковані документи з імміграційної в'язниці, - підсумував Єфремов.
У штаті Теннессі, де осів російський офіцер, йому допомагає індійська сім'я, яка володіє придорожнім готелем і дозволяє в ньому жити. Колишній військовий рф підробляє, налагоджуючи електрику і виконуючи прості будівельні роботи. Зароблені гроші він відкладає на адвоката, необхідного для легалізації в США.