Колишній спортивний журналіст, який уже здобув популярність у Мелітополі і пішов на службу до окупантів, вирішив потішити себе новими лаврами. До нього приєдналася студентка-зрадниця.
Рашисти продовжують старанно втюхувати пропаганду в голови жителів тимчасово окупованого Мелітополя. Всі сили кремлівського рупора спрямовані на спотворення історії, підміну фактів і понять, щоб виставити рф у кращому світлі.
Складно сказати, скільки необхідно зусиль, щоб цей план спрацював, але окупанти впевнено йдуть до своєї мети, клепаючи одне творіння пропаганди за іншим.
Так напередодні в Мелітополі відбулася презентація, з дозволу сказати, книги під назвою "Обличчя Перемоги Запорізької області". Книгу випустили величезним накладом аж у 200 примірників, і то завдяки виграному гранту - фінансувати це творіння не наважилися навіть рашисти.
І ні, ми не втратили нулі. Дійсно, 200 - вельми символічне число для росіян.
Авторський тандем вийшов, варто зазначити, вельми цікавим. Так у письменники подалися спортивний журналіст Денис Дорофєєв, який зважився прислуговувати оркам, і студентка-активістка аквафрешних заходів Вероніка Горшкова. Що пов'язує цих двох? Мабуть, саме зрада України та бажання виділитися на тлі інших колобків.
Після окупації Мелітополя Дорофєєв одним із перших засвітився в команді пропагандистів. За зраду його виключили з Національної Спілки Журналістів України. До війни Денис працював спочатку на приватному телеканалі Є. Балицького, потім перейшов на комунальне телебачення.
Уже тоді, будучи журналістом КП ТРК "Мелітополь", Дорофєєв філософствував на тему Батьківщини в інтерв'ю "Мего", називаючи Україну "заручницею свого стратегічного геополітичного становища".
Через деякий час філософ-журналіст знову перебрався з Мелітополя до Києва - де продовжив працювати спортивним журналістом. Принаймні так презентував себе мелітопольським колегам.
А щойно Мелітополь потрапив в окупацію, Денис повернувся з Києва до провінції та пішов на службу до окупантів - вішав локшину на вуха пенсіонерам і любителям "русского міра", і брав участь у різного роду масовках.
Тепер же зрадник зробився знатним писакою: судячи з новин мелітопольських пропагандистів, це аж друга письменницька робота Дорофєєва. Зате скільки "гордості". Тільки от невдача - навіть для окупантів колобок залишився настільки дрібною сошкою, що для них не принципово, хто він там Денис чи Віктор.
Разом із Денисом у ролі автора виступає студентка Вероніка Дорофєєва. З приходом окупантів активність дівчини пішла не в те русло - вона з радістю зустріла рашистів і тепер бере участь у всіх аквафрешних заходах, під які тільки вийде підв'язатися.
Дівчина вступила до фейкового мелітопольського вишу мелгу, долучилася до лав так званих волонтерів перемоги і за прикладом свого старшого "покровителя" підсапує пенсіонерів. Саме вона вициганила грант на видавництво книжки, тож авторством довелося поділитися.
Як ми знаємо, для того, щоб домогтися чогось при орківській владі, особливих зусиль не потрібно - саме тому колобки, які до окупації нічим не вирізнялися, тепер купаються в променях слави. Хоп - і Вероніка тепер ще й "фахівець відділу грантової підтримки та неформальної освіти молоді" при путінській партії єдиноросів.
У тексті презентації йдеться про те, що в "книзі" зібрано "інформацію про учасників Великої Вітчизняної Війни з нашого регіону", а деякі історії отримано "з перших вуст" - авторам вдалося особисто поспілкуватися з героями. Відразу ж виникає логічне запитання - з ким же з героїв вдалося поспілкуватися?
Окупанти не могли не вшанувати лаврами одного з псевдо-ветеранів - Володимира Капітонова. Цей володар цілої купи медалей і "невигаданих" бойових історій був завсідником усіх міських заходів, присвячених ВВВ.
Колоритний, балакучий і енергійний для своїх років старий був зручним як барвиста масовка на урочистостях, тому за часів України він не відчував нестачі ні в увазі, ні в славі. Зрозуміло, такий персонаж став у пригоді і російським окупантам, і зараз Капітонов з тим же ентузіазмом відіграє роль "ветерана ВВВ", але вже під дудку загарбників.
Заїжджим пропагандистам із кремлівського смітника "Раша Тудей" Капітонов охоче вішає на вуха локшину, як він служив у ВВВ льотчиком, як брав Рейхстаг і навіть залишив там свій розпис "в пам'ять про полеглих". Байки, над якими всі ці роки посміювалися мелітопольці, російські окупанти перетворюють на незаперечний факт, а з фейкового ветерана роблять справжнього героя.
У селищі Мирному Мелітопольського району про Володимира Капітонова знають правду, що він у роки Великої Вітчизняної не брав участі в бойових діях, а, будучи підлітком, носив пальне для радянських літаків - ось і весь внесок Капітонова в перемогу над гітлерівцями.
Рейхстаг він міг побачити хіба що після війни, як турист, а всі свої ордени і нагороди просто купив. В інтерв'ю з Капітоновим пропагандисти наголошують на розсип брязкалець на грудях у ряженого, більша частина з яких є не бойовими нагородами, а пам'ятними значками на честь різних річниць війни.
Як підказує досвід, скоріш за все не обійшлося і без участі закоренілого комуніста, ряженого "ветерана" Віктора Івановича Яковенка, якого окупанти регулярно використовують у своїх пропагандистських сюжетах. Самому Яковенку було, за його словами, три роки, коли закінчилася Велика Вітчизняна.
Проте він десь роздобув собі медалей і бойових нагород, називає себе полковником і завжди з'являється на всіх заходах, присвячених ВВВ, де захоплено розповідає "воєнні історії" і купається в променях шанування нащадками справжніх ветеранів. За старих часів пригоди псевдо-ветерана викликали обурення і глузування, тепер же, коли в Мелітополі запанував "русскій мір", Яковенко став справжньою зіркою в окупантів.
Лже-ветерану відводять функцію від імені "старшого покоління" і "переможців війни" брати участь у пропаганді, вселяючи молодому поколінню вигідні країні-агресору ідеї. Так, наприклад, Яковенко любить розповідати з трибуни про те, як важливо - пожертвувати своїм життям "заради Вітчизни" і що за ідеологією "русского мира" і комунізму стоїть якась "вища правда".
До слова, на ряженого ветерана чекатиме термін в українській в'язниці, де йому і судилося доживати свої останні дні. Ось вони, герої рашистських книжок.