Повномасштабну війну боєць з позивним "Крим" зустрів у Мелітополі і зараз вже майже два роки служить добровольцем. Олексій Чирній родом з Криму, де і став в'язнем Кремля.
Йому довелося відсидіти сім років у колоніях росії за так званою "справою Сєнцова".
Роки катання по безкрайньому Мордору
Олексій протидіяв окупації рідного півострова, за що його і затримали росіяни у Сімферополі у 2014-му році.
– Для когось війна почалася 24-го (лютого – ред.), для мене війна почалася ще в 2014-му році. Був у русі спротиву. Спочатку палили їхні офіси, підривали їхні блокпости. Потім не друзі, не товарищі здали ФСБ мене і тих, з ким я встиг їх познайомити. Далі – сім років катання по безкрайньому Мордору: від далекого сходу до Калінінграда і так далі, – згадує Олексій Чирній.
Росіяни судили українця, що виступав проти рашистської окупації, як і тисячі інших патріотів, за "тероризм".
– Вони це розглядали як тероризм. Будь-яка протидія їхньому свавіллю – це тероризм для них. Самі вони для себе, звичайно, не терористи. Хоча, по-моєму, ФСБ – це і є найголовніша терористична організація в росії, – каже "Крим".
Олексій згадує, що ставлення до нього залежало від регіону, в якому знаходилась карна установа. На далекому сході відношення адміністрації було більш лояльним. А от у Ростові-на-Дону навпаки. Зеки в авторитеті до політичних полонених українців ставилися з повагою. Колишній бранець Кремля зізнається, що перші кілька діб рашисти його катували, потім в основному був психологічний пресинг.
– Поки не побачив, що проїхали Ростов і чітко везуть на північ, навіть не міг повірити, що звільняють. А відчуття звільнення з в'язниці у день звільнення у мене не було, – продовжує "Крим". - Пам'ятаю піший перехід 300 метрів через кордон, коли консули ще не під'їхали, а ці мене вже позбулися. Я показую паспорт прикордоннику. Він мені каже: "Проходьте, але ми поліцію викликали". А потім хтось із його начальства поліз в інтернет і каже: "О, так ти герой - кримський партизан".
Зі своїми батьками, які залишилися на окупованому півострові, Олексій не спілкується, особливо після 24-го лютого, хоча вони і намагалися з ним звʼязатися.
– Мені дуже складно зрозуміти батьків, які підтримували все це ще у 2014-му, їхнє мислення. Якщо до цього ми якось спілкувалися, то тепер в принципі не спілкуємось, – пояснює чоловік.
Недовга оборона і окупація Мелітополя
Для Олексія повномасштабна війна почалася о пів на шосту ранку. В цей час він зазвичай прокидається на роботу. Почув перший вибух, через деякий час ще один, вийшов на двір, побачив дим на аеродромі. Тоді і зрозумів: почалось. Допив каву і пішов на роботу. Але працювати в той день не довелося.
– Я вже до цього намагався зайти в Збройні сили на контракт кілька місяців, але через відсутність прописки і військового квитка (його вкрали ФСБшники)... Пішов у місцевий штаб ТрО, – розповідає "Крим".
Там мелітопольці оформились і чекали на озброєння. Але його не привезли, тому когось озброїли, когось ні.
– О шостій годині мій знайомий Влад – зам комбата на той момент, сказав їдьте додому, буде о 12-й підвоз БК і всього іншого, – згадує Олексій.
Добровольці прийшли в назначений час, а штаб ТрО закритий. Виявилося, що всі виїхали і вже на той момент відійшли до Василівки.
– Дивно було, що так швидко все це до Мелітополя докотилося, тому що відчуття були, що Чонгар і так далі – це далеко, доба, дві, може три. Чесно кажучи, Мелітополь міг би ще довго-довго стояти. Звісно, міг би перетворитися у черговий Маріуполь. Працював перед цим на дорбуді, родич влаштував. Південний в'їзд в місто... Там просто ідеальне місце для засідки і для зустрічі колони. Те, що показують Ірпінь, Буча – ну, маленькі розбиті колони… Так там таку колону можна було на кілометр зробити, причому за тих сил, які були на той момент у Мелітополі. Я маю на увазі ТрО, ополчення і техніка, яка відходила з півдня, підходила з півночі. Ну, на жаль, командування вирішило, що це неможливо, хоча все було можливо, – продовжує колишній бранець Кремля.
"І цю війну вони теж програють"
Олексій Чирній не просто так вибрав позивний "Крим". І справа не тільки в тому, що він народився на півострові.
– Щоб собі нагадувати і всім іншим бійцям, де ми повинні закінчити цю війну. Не на Донбасі, не в Мелітополі, а саме в Криму, – каже військовий.
За його словами, перемога України у цій війні напряму залежить від наявності необхідного озброєння у достатніх обʼємах. Як історик, Олексій бачить у подіях сьогодення аналогії з тим, що було з росією майже 100 років тому.
– Російсько-японська війна. Вони програли цю війну і їхня держава розпалася. Афган. Вони його програли і вона розпалася. І цю війну вони теж програють, тільки є одна різниця: Афганістан і російсько-японська війна – це локальні війни, які мали стосунок тільки до їхньої держави і до маленьких держав, з якими вони воювали. А тепер війна має всім інший характер і, м'яко кажучи, я думаю, після нашої перемоги вони не просто розпадуться, там набагато глобальнішою буде проблема у них, не у нас, – підсумував "Крим".
