Виїзд через Шереметьєво
Мелітопольці, які намагаються приїхати до себе додому з-за кордону, змушені зазнавати принижень на митниці вже не тільки російській, а й білоруській.
Сусіди сябри виявилися не такими вже й братами. Це вони на відпочинку в Кирилівці, поїдаючи мелітопольську черешню й азовський бичок, нахвалювали гостинних українців. А сьогодні на митниці в Мінську мелітопольці чують на свою адресу ті самі невтішні слова, що й у Москві в Шереметьєво.
Чотири доби без сну
Про свою невдалу спробу приїхати з Німеччини до себе додому в Мелітополь розповіла наша землячка. Людмила (ім'я змінено в цілях безпеки, - ред.) виїхала з окупованого міста через 2 місяці після того, як Мелітополь захопили рашисти.
Поїхала до чоловіка в Німеччину, де він був на заробітках ще до повномасштабного вторгнення. Їхала додому через Польщу. Каже, що дорога виснажлива, як морально, так і фізично. Чотири доби вона не спала.
- Приїхала до Варшави, а звідти до Мінська автобусом. На польсько-білоруській митниці 8 годин стояли. Вранці приїжджаємо. А квиток на літак на 9 вечора. В аеропорту все російською, жодного мовного бар'єру. Є кімната для відпочинку і можна зняти номер подобово. Ми взяли на 3 години, кімната розрахована на 7 осіб. В аеропорту Мінська є обмінний пункт. За 20 євро нам дали 70 білоруських рублів. Цього вистачило на те, щоб заплатити за душ 8 рублів і 3 години відпочити. Є в кінці аеропорту і їдальня. Але ми туди не ходили, - розповідає Людмила.
Виспатися жінці не вдалося, оскільки сусіди, які заселилися в кімнату, голосно спілкувалися. Фактично не відпочивши з дороги Людмила вирушила літаком до Москви.
"А скільки грошей ви з собою везете?"
Прилетіли о 6.30 ранку і відразу пасажирів відправили на допит.
- Завантажили в автобус усіх і підвезли до приміщення ФСБ. Українців і росіян розвели по різних кімнатах. Там люди чекають поки їх викличуть по 20 і більше годин, - розповідає мелітопольчанка.
Потім вийшов один співробітник і, назвавши прізвища людей, сказав: "З речами на виходить". Він так радів владі, яку йому дали. Із захватом просто командував: "Вишикуватися" і водночас увесь час сміявся над нами. Це було так принизливо. Потім нас відвели у величезний зал. Там навіть стільці були і на них лежали люди.
Людей було дуже багато, деякі спали. У нас спочатку взяли відбитки пальців і долонь, потім зробили фото у фас і профіль, потім відібрали слину на аналіз, роздали анкети для заповнення. Пам'ятаю, там було питання - скільки грошей ви з собою везете і, де ви їх взяли. Треба бути готовим і це пояснити. Потім зібрали телефони на перевірку".
Людмилі напередодні поїздки довелося звертатися до фахівця, щоб видалити листування українською мовою, бо її попередили, що за це можуть одразу депортувати. Чистий телефон ніхто навіть не дивиться. Такі пасажири першими потрапляють під підозру. Телефон має бути живий, але без антиросійського контенту. Коли телефони всім повернули після перевірки, з'ясувалося, що в Шереметьєво немає вайфаю. Отже, навіть додзвонитися рідним неможливо.
Далі всіх по черзі стали викликати на співбесіду.
Запитання в анкеті та на співбесіді часто перегукуються, каже мешканка Мелітополя. Митники особливо упереджено ставилися до тих, хто на початку повномасштабного вторгнення виїхав із Мелітополя. У них постійно допитувалися, мовляв, навіщо виїхали тоді, чому ж зараз раптом вирішили повернутися.
- Потім запитали, чи ходжу я до церкви, і московський чи київський патріархат. Сказала, що не ходжу взагалі. Тоді вони почали допитуватися, чи не відвідую бува я Нове покоління. Для них це страшна секта".
Підступна ввічливість і депортація
Людмила помітила, що в черзі не було самотніх чоловіків і молодих дівчат. У таких взагалі немає шансу потрапити додому. Здебільшого всі їхали сім'ями і багато було людей старшого віку.
- У мене запитували, чи голосувала я за Зеленського. Я відповіла позитивно, але уточнила, що це ж було ще до повномасштабного. І, що наш "губернатор" Балицький теж голосував за Зеленського і це не завадило йому пробитися у владу в росії. Потім запитали, як я ставлюся до сво. Я відповіла запитанням: "Як може ставитися до спецоперації людина, якщо біля її будинку в перший день розривалися бомби і вікна у квартирі тряслися". Сказала, що я за мир і мені шкода всіх. Як з'ясовується, такі відповіді для них найнегативніші. І, що потрібно брехати, щоб пропустили. Вивертатися, перепрошивати свій мозок на час проходження перевірки, якщо хочеш, щоб тебе пропустили. Ось, особисто мене допитували двоє молодих людей. Дуже ввічливі були. Це психологічний хід. Вони спеціально викликали прихильність до себе, щоб я багато говорила. А це теж не дуже добре.
Людина розкривається і починає подробиці зайві говорити, - ділиться досвідом Людмила.
Чесні відповіді мешканки Мелітополя явно не влаштували співробітників ФСБ. Вони назвали її прізвище і попросили на вихід із речами.
За залізною завісою
До слова, навіть тих мелітопольців, у яких родичі давно живуть у Росії, додому не пустили.
- Одній такій жінці винесли паспорт, і вона пройшла кордон. Там як у в'язниці - нікуди вийти не можна. Вона пройшла залізні двері і їй поставили штамп. Жінка сподівалася побачитися з донькою, яка давно живе в Москві. Але їй не дозволили нікуди йти. І жінці довелося купити квиток до Єревану, щоб на нейтральній території хоча б кілька годин до відльоту назад, поспілкуватися з рідною донькою. Донька, звісно, теж, змушена була летіти в іншу країну.
А мене викликали в кабінет і запитали, чи знаю я російську мову, хоча я спілкувалася виключно російською. А потім вийшов співробітник із папером. Завів мене вже в інший кабінет і оголосив, що згідно з якоюсь там статтею мені відмовлено у в'їзді в росію. Я запитала чому. Він сказав: "Не знаю". Я як у чорну яму провалилася після такої відповіді".
Людмила, звісно, поцікавилася, чи можна їй через місяць спробувати повторно випробувати долю і приїхати додому. Але митник сказав, що це марно. І, що спробу можна буде робити не раніше ніж через півроку.
Щось з'ясовувати додатково у Людмили не було сил. Паспорт їй ніхто не повернув. Ба більше, перевізник відмовився повертати залишок суми. Вона заплатила за дорогу не до Москви, а до Мелітополя. І це було великою помилкою. Єдиний плюс - із Шереметьєва до аеропорту Мінська відмовників депортують безкоштовно.
Білоруська негостинність
Мотали нерви українцям не менше, ніж на російській митниці й білоруси.
- На зворотному шляху 14 годин стояли на митниці - 50 автобусів було. Нас відмовників було 10. У Мінському аеропорту нас теж змусили писати анкети і всіх сфотографували. Відксерили без запиту наші паспорти і сказали, що роблять це з метою національної безпеки. А деяким сказали: "Ви терористи і вам не місце в нашій країні". Це були жінки 65 років. Усі в шоці були. Віддали паспорти і сказали, щоб протягом 2 діб і ноги нашої не було в Білорусі.
Ось так, ми - жінки, відчули себе злочинцями. Один митник сказав так грубо: "Що ви тут їздите?" А ми йому відповіли: "Нас додому не пустили. Якби пустили, не їздили б. Не мед такі випробування і приниження проходити".
До речі, до тих, кому все-таки вдається проїхати через Шереметьєв до Мелітополя, з боку спецслужб особлива увага.
Одному з мелітопольців, який на початку квітня приїхав до Запорізької області, ФСБшники додому принесли припис про виселення із забороною на в'їзд до рф на 20 років. Причин хлопцеві ніхто не пояснив, лише на словах сказали, щоб прибирався по-хорошому. Подробиці за посиланням.