![Бывшему космонавту Мелитополь напомнил Бейрут - Рогозин цинично посоветовал мечтать о мире и наслаждаться Азовским морем (фото)](/images/news/2024/07/354137.jpg?1719831561)
Рогозін зайнявся рекламою Кирилівки, приголомшив мелітопольців інформацією, що до них, виявляється, повертається світ і пообіцяв відкотити фронт.
У рашистського сенатора – меркурій увійшов у період ретроградності. Причому ґрунтовно.
Днями він роздавав інтерв'ю російському пропагандисту, розповідаючи, як спалював "Майн капф", якого ніхто не бачив, і порівнював себе з Гітлером.
А тепер вирішив зробити рекламу Кирилівці. Чи гауляйтеру Якимівки, чи, можливо, собі. Тут без ста грамів не дати раду.
На натхнення Рогозіна пробило після перегляду фотографій фронтового (!) фотографа, який на запрошення, цитата: "Відважний та ініціативний голова Якимівського району Юлія Губанова" відвідав кілька сільгосппідприємств та курортних зон в окупації.
Здесь стоит подчеркнуть, что "отважная" Губанова, не только пригласила фронтового фотографа, но и поработала моделью, показывая "благополучие" курортов Приазовья.
Ось вона в позі кінг-конгу схиляється над соняшниками в полі, на наступному кадрі – позує біля надувного папуги, а ось – тримає шампура із шашликом.
На інших кадрах - старанно зображена масовість, і ніби безпідставність підлітків на пляжі.
Враховуючи, що мелітопольці в мережі регулярно показують, як виглядають курорти Приазов'я під час окупації, складається враження, що фотосесія була задумана все ж таки заради відважної та мужньої гауляйтерки. Але не суть.
Думку Рогозіна – складно зафіксуватися. Перегляд вищеописаних фото нагадав йому кадри Бейрута 1982 року, коли там точилися запеклі битви між ізраїльською армією та палестинськими загонами:
- Ні, я жодних аналогій серед учасників битв не бачу, я про інше. Про те, як було дивно тоді дивитися на бої у міських кварталах та безтурботний відпочинок людей на сусідніх із цим містом чудових пляжах. Як цим людям не страшно було, мені тоді було незрозуміло, – міркує Рогозін.
Потім спогади занесли космонавта до Дамаску 2014 року. Цьому він присвятив цілий абзац, розповідаючи про солідну охорону, яка доставила його до готелю на зустріч. І там він теж бачив бої, мінометні обстріли, і дітей, що безтурботно плескалися в басейні.
Далі Рогозін думку не втримав і почав розповідь про мирне життя, яке повертається до Запорізької області. Пронизаний цинізмом та відвертою брехнею монолог:
- Прекрасні піщані пляжі починають наповнюватися людьми, відкриваються кафешки та ресторанчики. Адже фронт звідси — не більше 120 км прямою, може бути навіть меншою.
Що це? Людська безтурботність? Нерозуміння ризиків, пов'язаних з військовою діяльністю, що проходить десь поруч?
Ні, мова про інше. Мова про перемогу життя над смертю, про потяг до мирного існування та продовження життя самої природи людини. Адже й сама ця війна почалася через те, що цих мирних людей у Львові та Києві за людей вважати перестали і почали їх прасувати у Донецьку та Луганську бомбардуваннями та артобстрілами лише за те, що вони хотіли залишатися росіянами. А тут, на історично російських землях колишньої російської Таврійської губернії, грубо і безкомпромісно нав'язувалася українізація і виникали як метастази осередку українських недоброякісних, а часом і суто профашистських утворень, - пише Рогозін.
Про те, що мирне життя у мелітопольців було рівно до приходу окупантів, і про фашистів нової формації, мелітопольці дізналися саме тоді, пояснювати космонавту, звичайно, буде зайвим.
Тим більше, його вже було не вгамувати. Бо закінчив свій опус, Рогозін обіцянкою все відновити, розмінувати та навіть відкотити фронт. Що ж, і його, мабуть, вилікують. Але це не точно...