Останнім часом багато хто з мелітопольців, які виїхали з міста на початку окупації, засуджують тих, хто залишається в місті.
Навіть, світлини з парку, де люди відпочивають, декого почали дратувати.
- Так, у них все добре. Он же ходять і відпочивають, - каже дехто.
Але насправді, життя в Мелітополі, наче завмерло. І це добре передають світлини з окупованого міста.
Про те, що насправді відчувають мелітопольці, які вимушено залишаються в окупованому місті і чекають на повернення України, нам розповіла мелітопольчанка, яка доглядає лежачу хвору бабусю.
- Тим хто виїхав з ТОТ треба спочатку поїхати в Північну Корею, щоб мати уяву як зараз тут. Інакше їм не зрозуміти. Вони не цінять свободу яку вони мали завжди. В окупації такого не має. Може є їжа (в три рази дорожче), але свободи тут не має. І ті мелітопольці, що виїхали, не мають уяви про що я кажу, тому що немає у них з чим це порівняти. Вони мені нагадують дітей, у яких відсутній досвід. Тут немає Мелітополя, який вони пам'ятають! Є Північна Корея, а Мелітополя немає! Є Мелітополь у спогадах, на відео довоєнних років - перед рашистською окупацією. Якось я поїхала у 2019 році на батьківщину, де провела все дитинство. Четверть століття я там не була. Думала, що зможу туди потрапити. Коли я пройшла вулицями, де провела свої шкільні роки, то мене сильно вразило, що физично все начебто є, але в той же момент - немає того нічого, що я очікувала...! Все те, що я пам'ятала, все те вмерло.... Відчуття нелегке... Теж саме зараз і з Мелітополем. Я сумую за Мелітополем рівно так, як і усі ті хто виїхав з початку окупації. У нас в рівній мірі Мелітополь вкрали. Вкрала росія, окупанти, терористи, гауляйтери, та усяка приїзджа шушваль із "понаїхавших", та зрадники, які ніколи не любили Україну, та були ворогами всередині її! Вони її ненавиділи, ненавиділи мову, тому що в середні були завжди "совками". Та вони це і зрадою не вважають. Бо їм це як політика, та не більше. Просто вони начебто зробили вибір. Але це і для них не вибір. Це загарбництво з боку окупантів, та повернення їх в СРСР. Але для "совків" це природно, тому що "совки" - це раби з часів СРСР. Це як звір, який просидів у клітці все життя, та коли його випускають на свободу, то він нікуди не йде... Бо він не вільний всередині. Також це одна із причин чому вони так комфортно залишилися на початку окупації. Частіше це люди пенсійного віку. Ті, хто народився у вільній Україні, не мали совєтського рабства в середні себе. Вони були вільними в своєму серці, бо Україна це їм дала. І не могли вони змиритися з окупацією, та швидко виїхали з Мелітополя. Я чекаю на повернення Мелітополя. Він начебто є, і в ту ж саму мить його немає. Такого вільного, із сенсом життя та сподіванням на краще майбутнє, і з свободою, якою ми вільно дихали кожну мить, - такого Мелітополя вже не існує! Поки що...! До звільнення, яке неминуче прийде!»
Можливо, перечитавши цього листа з окупації, ті, хто виїхав більше зрозуміють мелітопольців, які перебувають у тюрмі. Адже життя у захопленому ворогом місті – це теж саме, що бути у тюрмі. До речі, на фоні емоційних стресів у Мелітополі спостерігається різке збільшення смертності, і неврологічних, судинних, ендокринологічних серцевих захворювань. Про це ні окупанти, ні колаборанти не розповідають у своїй пропаганді. Хворіють люди молодого і середнього віку, не лише літні. Бо окупація – це теж саме, що тюрма.
Мабуть саме тому, коли черговий російський блогер з Анапи, почав запитувати у мелітопольців, коли їм краще жилось при Україні, чи росії, містяни всі як один відповідали – «Не треба таких питань ставити».
