Засуджений за кількома статтями з Якутії пішов вбивати українців за гроші, а опинився у полоні після чергового невдалого штурму на Мелітопольському напрямку.
Акім Теньов, черговий персонаж нашого спільного зі спецслужбами проекту «Чужі», житель Якутську 2001 року народження. Після відсидки підписав контракт і служив у 1466 мотострілковому полку.
Хотів змінив ім'я і заробити
У 15 років його відправили у спецшколу за крадіжку на три роки. Окрім цього було ще 5 злочинів: три крадіжки, грабіж і викрадення зброї. У 16 років отримав новий строк - 4 роки. Спочатку сізо, півроку у виховній колонії, далі – колонія загального режиму. Звільнився у 2021.
- Я працював у ритуальних послугах, отримував 40 тисяч. В Якутську цих грошей практично ні на що не вистачало. Потім в інтернеті вичитав, що на контракт можуть піти будь-хто, кому є 18 років, навіть із судимістю, якщо не особливо тяжка стаття. Вони обіцяли судимість анулювати, що отримаю статус ветерана бойових дій, щомісяця буду отримувати 210 тисяч рублів, буде відпустка щопівроку, соцвиплати. Основна мета була – це судимість зняти і грошей підзаробити.
У «чужого» є близькі родичі з України. Та хіба це може спинити жебрака-кримінальника від бажання легкої, як він вважав, наживи?
- Після того, як я звільнився, я пішов у відділ зацс Якутська, написав заяву на зміну прізвища та імені. У травні 2022 року змінив паспорт з новим ім’ям. А у вересні змінив і по-батькові. Щоб менше давалася взнаки судимість, щоб менше знали, хотів щось змінити. У мене українське коріння - прізвище було Максимук. Бо дід рідний за батьковою лінією з України, місто Волноваха. А батько матері з Польщі. Вони переїхали ще за радянського союзу в Якутію. У діда є дві сестри, одна живе в Одесі.
У червні 2023 року чужий підписав контракт. І з іншого краю світу відправився на війну.
- Нас було близько тридцяти осіб. Нас посадили в Якутську у військовий літак, у Хабаровську переночували, підібрали ще сорок чоловік, потім в Улан-Уде ночували. А в Омську зупинялись, потім в Ростові, потім поїхали на КАМАЗах і автобусах в Україну, полігон Куликовський, там де Маріуполь, там Бердянськ ще поруч. Цей полігон раніше належав батальйону «Азов», як нам сказали.
Там бойові якути з іншими представниками етнічних меншин рф пробули три тижні.
- Тиждень ми просто чекали, поки нам видадуть автомати, боєприпаси, амуніцію, потім два тижні була військова підготовка. По мінімуму. Стріляти показували, хто не вмів, медична підготовка, як в окопах вести бій оборонний.
"Штурмуй або розстріляємо"
Обіцяли «оборонний» бій. А довелося йти на штурми. Перший був невдалим. Другий ще більш невдалим. І завершився дивною смертю командира «чужого».
- Березень, у мене був другий заход в штурм. У нас було кілька контрактників і мобілізовані. Командир нашої позаштатної штурмової групи, капітан, позивний Лютий. Ми мали піти на штурм на позиції ЗСУ і закріпитися. Нам сказали піде техніка спочатку з іншого боку, зайде, ви підете закріплятися. У підсумку техніка пішла, її спалили ЗСУ, піхота трьохсотими відкотилася в тил. Нам сказали йти вперед самим. Я Лютому сказав, що неможна йти там, нас і так вже зустрічали дрони. Ми півдня просиділи там, звідки мали наступати, і він сказав: "Давай вийдемо без наказу, я сам поясню все полковнику, командиру нашого полка, позивний Метіс".
Ввечері ми вийшли і пішли до лісосмуги, де полковник сидів у бліндажі з дронщиками, вони за нами спостерігали. Він йому сказав, що ми не підемо, це просто на забій пацанів гнати. Метіс відповів, що всіх нас посадить. Нас відправили у село, прийшла військова поліція, Лютого арештували і ще двох на два тижні. А ми, рядові, писали пояснювальні, чому ми не пішли. Потім, коли я прийшов з третього штурму, Лютого вже випустили, і я дізнався, що він двозсотий. Ніби в село танк ударив. Точно не можу сказати.
Далі було ще два штурми, куди окупанти разом з Теньовим-Максимуком відмовлялися йти. Командирам це не сподобалося і «чужого» знову кинули на забій вже з конкретною умовою: або штурмуй, або розстріляємо. Він та його група навіть не зрозуміли спочатку, що вони вже навоювалися і в полоні.
- Нам сказали: "Ви підете першими, тому що до цього скільки разів ми вас відправляли, ви до позицій не доходили, завжди відходили назад". І Метіс наказав:" Якщо вони підуть назад без наказу, їх розстрілювати відразу". З лісосмуги ми повинні були полем близько кілометра йти на позиції ЗСУ закріплятися. Зранку 18 квітня нам сказали, що до вас пішла сусідня штурмова група, вони вже зачистили, а нам потрібно просто закріпитися і сидіти там добу-дві, чекати далі команду. Ми через поле пройшли, зайшли в окоп, я щойно зайшов, у мене почали стріляти з двох боків. Я сказав, що ми свої, прийшли вас міняти. А вони кажуть, хто свої? Зброю здавайте. Ми вирішили піти в інший бік, знайти нашого третього, а коли прийшли, він вже був на прицілі українського військового, автомат вже здав. Ми також здали зброю, бронежилети, каски, кажемо, сказили, що свої. А потім зрозуміли, що це українські військові, але вже діватися нема куди, у полон здалися.
В тому штурмі разом з Теньовим був ще один злочинець з багатим минулим, що являв собою об’єкт вельми цікавий для українських спецслужб.
- Кримчанин з позивним Злой призивався з нами з Якутська. Він приїхав у Якутськ, тому що там, якщо не місцеві підписують контракт, їм платять підйомні 800 тисяч. А місцевим 150. Казав, що служив у прикордонних військах у Криму до його окупації. А потім перейшов на бік рф. І воював за контрактом у пвк, був у Сирії, в Африці, в Україну у нього було вже четверте чи п’яте відрядження. Вони штурмували аеропорт у Донецьку, там він брав у полон чи то рідного, чи то двоюрідного брата, який служив у батальйоні Азов. Його забрали чи то СБУ, чи то контррозвідка, коли нас взяли у полон.
«Чужий» розповідає, що в останній спробі штурму таких груп, як його, було три. І йому дуже пощастило потрапити в полон і залишитися живим. Адже другу групу українські бійці поклали всю, а третя взагалі відмовилася йти, і чим все завершилося для неї – невідомо.
М'ясні штурми і дезертирство
Поки Теньов ходив у примусові штурми, втрати на тому напрямку були величезними.
- Трьохсоті здебільшого через міни і між собою, так само, як і двохсоті. Трьохсотяться в лісосмугах на позиціях, навіть можна у селі, що вважається другою лінією оборони. Туди також прилітає дуже часто,а ходять всі без бронежилетів, без касок. На передку трьохсотяться.
А якщо йдуть штурмові дії, то там від групи цілими залишається один-два-три чоловіка з десяти-двадцяти. Інші або 300-і, або 200-і. Двохсотих дуже багато було на нашому напрямку. Восени сусідня 60-та бригада (їх була рота - сто чоловік) і з осені до лютого їх залишилося близько 30. І всіх їх поклали в штурмах, у лісосмугах. Коли йде наступ двохсотих ніхто не забирає, важких трьохсотих також, тому що дуже важко витягати, і бояться, не хочуть.
Втрат вистачало і дезертирами. Бігали окупанти з позицій і постів, навіть заградзагони лякали менше, ніж загибель під українським вогнем.
- Щодо п’ятисотих, ми щойно заїхали і тижні за два у нас один втік. Була така чутка, що він заплатив 500 тисяч командиру роти, щоб виїхати в Маріуполь до дружини, і звідти вони разом з дружиною зникли. Десь за півроку його піймали у себе в місті. На першій лінії оборони були випадки, що йдуть прямо з поста зі зброєю, і потім до Донецька полями дістаються. Військова поліція у нас є, вважається як заградзагін, але їх також хто схоче обходить.
П’янство, мародерство, міжетнічні війни
«Чужий» занурився в унікальну атмосферу «другої армії». Було все – від п’янок до стрільби один в одного.
- У нас у підрозділі були якути, я також з Якутська, але я росіянин за національністю. Були буряти і з Дальнього Сходу, з Хабаровського краю, Чіта. Вони дуже багато п’ють, майже щодня, навіть, на позиціях. А потім один в одного стріляють. У нас лише в моїй роті два випадки. На початку одного застрелили і потім навіть не з’ясували хто. Начебто бурят застрелив хабаровчанина. А потім був випадок, коли напилися, один прийшов після штурму, а другий просто помитися. Той штурмовик почав щось вихвалятися, а цей у нього стрільнув. Не вбив, але покалічив. Того, хто стріляв, його просто перевели кудись, тобто за це не садять.
І куди ж без мародерства. Вигрібали рашисти все, навіть домашню консервацію з підвалів.
- Підрозділ заїздить у село, командири займають будинки, де жили цивільні люди. Війна почалася, вони поїхали, щось залишили, що змогли, увезли, військові все собі. Ходять по інших будинках, де люди поїхали, мародерять. Інструменти, речі, техніку, продукти забирають. По підвалах ходять: банки, закрутки, все це мародерять.
Коли закінчиться війна
Пропаганда добряче промила мізки юному кримінальнику з Якутії. Він справді думав, що йде захищати українців.
- Коли я їхав, я ще думав, що росія, скоріше за все, права. Сподівався, що ми все ж таки захищаємо народ Донецька, Луганська, що люди самі хочуть до нас вступити. А потім, коли на все подивився вже, зрозумів, що ті, хто воює у цій війні на боці росії – це просто гарматне м'ясо. Російська сторона розв’язала цю війну заради грошей, своєї наживи. Коли вона закінчиться? Ну, хіба якщо росія піде на поступки, віддасть окуповані території, зокрема Крим, виведе свої війська. Винна, звісно, російська сторона, спецслужби росії, бо наскільки мені відомо, все, що відбувається в росії, залежить не від путіна, не від кремля, а від фсб.
Йшов захищати, а зіткнувся з ненавистю і зневагою українців, яких прийшов «асвабаждать».
- Місцеві жителі були залякані, вони нам не раді. Є приклад один, мені розповідав військовослужбовець, були на третій лінії оборони. Він каже, я йду по селу, бачу дівчину молоду, років 20, у неї футболка була порвана і поранення, здається було. Він хотів їй допомогти, а вона: "Каже ідіть на х…, нащо ви сюди прийшли, це все через вас". Місцеве населення не радіє. З квітами не зустрічають нас. Навпаки, дивляться презирливо на російських військових, і побоюються. Вони не раді, тому що вони жили набагато краще, поки росія на зайшла на їхні землі.
У путіна спитав би...
Відчувши на собі, що таке бути гарматним м’ясом, полонений окупант тепер переймається долею ображених божевільним диктатором малих народів.
- У путіна спитав би, навіщо він взагалі все це влаштував: сво, а насправді війну. Навіщо поклали стільки людей, просто гарматним м’ясом відправляють, і чому саме Якутію, Дальній Схід, Бурятію гарматним м’ясом гонять. В армії безлад повний, забезпечення практично немає. Навіть у в’язницях краще забезпечення. Росія куди приходить, всюди залишається бардак, руїни. Я був на Донеччині, в Маріуполі, людям лише гірше стало жити, і сказав би, щоб краще в росії лад навів.
Більше свідчень про воєнні злочини рф із уст російських полонених, читайте у нашому спільному з українськими спецслужбами проекті #ЧУЖИЕ.