Один из лучших педагогов Украины рассказала, как сама пережила буллинг

Мелитопольский педагог снова среди победителей учительского "Оскара" - премии Global Teacher Prize Ukraine.  Накануне профессионального праздника "Лучшим учителем гражданского образования" стала Анна Бут - преподаватель Мелитопольского профессионального аграрного лицея.  РИА-Мелитополь пообщался с победительницей престижного конкурса. Она рассказала о собственной истории буллинга, что ей говорят в спину за любовь к украинскому языку,  и почему учреждения профтехобразования в Мелитополе переживают нелегкие времена.

Анна Бут является автором методических разработок, которые сейчас применяют по всей Украине,  основательницей волонтерского движения "Свичадо". Она активный организатор волонтерского движения, благотворительных акций, вместе со своими учениками Анна Викторовна поддерживает военнослужащих в зоне АТО. Также волонтерское объединение под руководством Анны Бут занимается благотворительностью.

Награждена Орденом "За заслуги перед Запорожским краем" ІІІ ст.

В образовательной сфере трудится 20 лет, из них 17 - в Мелитопольском профессиональном аграрном лицее.

Родилась в Черновицкой области в пгт. Путила.

Кидали жвачки в волосы и унижали

-Расскажите о том, как Вы пришли в профессию учителя?

- Так сталося, що моя мама залишила мене і мою молодшу сестру в інтернаті (нас було п'ятеро в неї, і всі від різних батьків). Десять років ми навчалися в Чернівецькій школі-інтернаті. По закінченню школи мене відправили до Луганського вишу. Сиріток тоді, як правило, не питали, куди  вони хочуть піти вчитися. Я була дуже активна з самих пелюшок, а надто у виші: була головою Ради дружини школи, секретарем комсомольської організації школи. Все моє світобачення переломилося у 1989 році на фестивалі "Червона рута". Тоді я була в десятому класі, вперше побачила жовто-блакитні прапори, вишиванки. Я почула "Ще не вмерла України...", " Ой не квітни, весно - мій народ в кайданах.." І це залишилося зі мною навіки. Але відношення Луганської області до "західняків", як вони нас тоді називали, було принизливе. Мені прийшлося звідти тікати, тому що був булінг, жуйки в голові.. Це треба було пережити, щоб зараз так боротись за Україну. Я забрала звідти документи, і нікому нічого не пояснюючи, поїхала. Опинилася в Херсонській області Іванівському районі. Звідти приходили листи від моєї мами до інтернату. Тому я сподівалася, що я її там знайду,  і все буде гаразд. Я її знайшла, але не треба була їй -  це відчувалось. І мені прийшлося тікати кудись, де мене могли прихистити. Це був Іванівський аграрний ліцей, де я була тридцятою серед 29-ти хлопців: машиністкою-трактористкою. І зараз я в такому ж самому ліцеї. За мою активність (я писала сценарії, вірші, брала участь у КВН) директор ліцею привіз мене до Мелітопольського державного педагогічного університету, де я склала іспити і навчалася п'ять років за спеціальністю: "Біологія та німецька мова". Сьогодні це ті предмети, які є моєю сутністю. 

- Почему решили работать в лицее? Правда,  что здесь учатся трудные подростки, с нелегкой судьбой?

- Нажаль, у нас багато дітей, які після навчання заробляють собі гроші на хліб. Діти, дійсно, важкі. Але не в тому плані, що вони неслухняні. Навпаки, вони дисципліновані. Є діти залюблені, але великий відсоток дітей, у яких або мама п'яничка, або в хаті ні вікон, ні дверей. Я ніколи в житті не піду з ліцею, бо разом з учнями ми одне ціле. Я закінчувала такий самий заклад, і ці діти такі ж талановиті, як і діти, що навчаються у ВНЗ. Якщо я їду кудись на два-три дні, то вже сумую по ним. Думаю, як там зараз мої "соколики" - так я їх називаю.

- Как рассмотреть в ребенке талант и склонность к той или иной дисциплине? Как найти подход к непослушным ученикам?

- Якщо ми не будемо собою перед дітьми, а будемо одягати "маску вчителя", то нічого не вийде. Ми повинні бути з ними однією командою. В нас дуже багато екологічних акцій, і я ніколи в житті не стою на місці, а завжди все виконую з ними: ганяюся за ящірками, шукаю черепах. До речі, в озері Горячка більше 700 видів живих організмів. В нашому навчальному закладі не буває так, що вчитель "пофоткав", виклав у соцмережу - і на цьому все. Якщо я бачу, що дитина щось малює на клаптику паперу, то можу її залучити у конкурси, така ж сама історія з віршами. А потім чиясь мама приходить до мене і каже: "А моя дитина малює. Як так?"

- Как считаете, как можно использовать озеро Горячка с пользой для общества, а не во вред?

- Я проти того, щоб озеро засипали, тому, що кожна мама, батько з пелюшок повинні привчати дитину до природи. Тісний контакт з природою роблять з людини - Людину з великої літери. Ви б бачили, як мій учень здивувався, коли дістав з Горячки пластикову пляшку, а там рибка. Як він радів, що витягнув звідти цю рибку і врятував її таким чином. Якщо вкласти кошти, то це буде зона відпочинку, бо ви ніде так не почуєте зозулю, не відчуєте хор жабок, не побачите водяних курей, як на озері Горячка.

На меня смотрят, как на инопланетянку

- Вы одна из немногих работников сферы образования в Мелитополе, кто общается исключительно на украинском языке. Дома, с друзьями тоже разговариваете на украинском?

-  Це принцип, який не задля, а всупереч усьому. Я буду спілкуватися українською мовою до тих пір, поки не привчу всіх. То ж круто! Ви послухайте українського репера Kalush, Ярмака. Українська повинна бути всюди, і тоді буде повага до країни. У мене навіть на рингтоні стоїть "Ми з України". Я народилася з цим, і зараз мені допомагає підтримка церкви, бо я віруюча людина, не дивлячись на те, що партійна.

- Вы человек с активной гражданской позицией, принимаете участие в волонтерском движении. Кто такой патриот в Вашем понимании?

- Ти або народився з цим, або в тебе цього немає. Або ти кажеш: " Я краще куплю два банани своїй дитині, ніж віддам у притулок", або купляєш і своїй дитині, і у притулок. То ж я краще куплю і банани, і морозиво у притулок. Бо очі отих дітей ніколи не забудеш. Я сама це відчувала.  У нас багато больових точок в Україні: екологія, діти, позбавлені батьківського піклування, військові. Скажу вам правду, на мене через українську дивляться, як на інопланетянку, особливо в Мелітополі. Якщо це водій, то він начебто не чує, що ти до нього звертаєшся українською, і іноді може відповісти в спину не дуже гарні речі.

Мне стыдно говорить: "Достали телефоны и навели на QR-код"

- Современные ученики очень отличаются от своих сверстников 10-15 лет назад.  Как относитесь к использованию на уроках смартфонов и планшетов?

- Це не про наших дітей, а про нерівність, тому що в наших дітей їх немає. Мені дуже соромно, коли я кажу: "Дістали смартфони, і навели  камеру на QR-код. Чому? У половини дітей немає сучасних телефонів, або взагалі немає ніяких. Учні у ліцеї набагато сміливіше висловлюють свою думку, цінують свій час, бо після навчання їм треба займатися своїми матеріальними статками. Директор Володимир Миц за п'ять років зробив наш заклад невпізнанним: замінені вікна на енергоефективні, в бібліотеці проведено ремонт. Але ще багато але.. Держава нам не допомагає. У мене в класі капає вода на підлогу, а ми говоримо про смартфони. Своїми фотозвітами ми "догралися", бо діти у 10 класі не знають, що таке Голокост.

- Какое у Вас самое теплое воспоминание, связанное с учениками?

- Найтепліші спогади, це коли батьки говорять: "А с каких пор мой Илюша рисует", "А когда так случилось, что он пишет стихи"...Це ніколи не забувається.

Мы - кровеносная система Украины

- В этом году Вы вошли в ТОП-3 национальной премии Global Teacher Prize Ukraine в номинации "Лучший учитель гражданского образования". В прошлом году победу в этой же номинации одержать не удалось. Почему решили в этом году снова принять участие?

- Я хотіла заявити, що профтехосвіта - найважливіший та найпотужніший двигун в розвитку економіки нашої держави. Це робітничі професії, наш хліб, те, без чого держава не буде існувати, бо всі наші діти повтікають за кордон. Коли я приходжу агітувати дітей до наших навчальних закладів, і чую: "А я уже в Польшу собрался", у мене мороз іде по шкірі.  Якщо ми не наведемо порядок, і не звернемо увагу на профтехосвіту, буде економічна катастрофа. Наш навчальний заклад готує найважливіші професії. Ми кровоносна система України. Дайте нам трактори, на яких можна їздити! Чому наші діти їдуть за кордон, і кажуть, що вони не знають, що робити з технікою? Тому що в нас її немає!

- Реакция некоторых мелитопольцев на Ваше участие в конкурсе была неоднозначная. Как относитесь к критике?

- Є така категорія людей, які дуже люблять критикувати, надавати поради, і зовсім малий відсоток людей, які хочуть працювати. Тому я критику приймаю, але таку яка є конструктивна. Зовсім не люблю, коли люди не розуміють, який посил від мого поста. Всі пости, які я викладаю на фейсбук - це запрошення до участі в житті, щоб вийти з зони комфорту і відчути себе тут і зараз.

-  Вы очень активна в социальных сетях. Те, кто наблюдает за Вашей жизнью, прекрасно знают о Вашей любви к лошадям.

- У мене донька з 4- річного віку катається верхи. І з того часу я теж полюбила коней. Але в мене була не дуже гарна історія в Карпатах, коли я зачепилася та впала з коня. Тримала дистанцію деякий час. Свою душу я лікую саме так. У мене дуже багато речей, які ранили мою душу: це смерть мого чоловіка, коли мені було 35 років. Це була така історія, яка одна на мільйон, зовсім недавно не стало людини, яка також була важлива нашій родині.

Перестать прикидываться патриотом

- Какие бы советы могли дать своим коллегам и тем, кто собирается стать учителем?

- Перш за все, щоб освітян поважали не тільки учні, батьки, а й Міністерство освіти та науки України. Іноді мені здається, що про нас забувають. Не хочу, щоб були такі потреби, як викликати батьків до школи - освітянин має сам розібратися у проблемі. Для цього треба зацікавити дітей, не "пофоткатися", а реально "заставляти" їх щось робити, але не примусово, а душевно.

- Чтоб Вы пожелали друг другу?

- Щоб у кожного загорілася в серці Україна, щоб кожен з освітян перестав прикидуватися патріотом, а став їм насправді. Щоб освітяни не підвищували голос на дітей, не називали їх по прізвищу. Хочу побажати, щоб у всіх був матеріальний статок, тому що, коли не вистачає грошей, то в душі загасає вогонь, який називається освітянин.

Блиц-опрос:

- Чему Вас научила профессия учителя?

- Бути собою, любити цей світ.

- Что самое главное в профессии учителя?

- Не розгубити почуття емпатії до всіх, бути не толерантним до будь-якого дискримінаційного підходу  до навчання:  не повинно бути любимчиків.

- Когда Вы заработали свои первые деньги и на что потратили?

- То були не гроші, а цукерки. Я написала: " Я голосую за мир"  у 6 класі, коли Катя Личова летіла за кордон. Я усі цукерки роздала однокласникам, то і був мій перший заробіток.  

- Какую книгу прочитали последней?

- В мене немає останніх. Я читаю "І знов я влізаю в танк.." Оксани Забужко, Остапа Дроздова, Сергія Жадана, періодично повертаюся до Ольги Кобилянської. Всі українські, і не тільки, письменники і поети, завжди під рукою.

- С каким своим недостатком Вам приходится бороться?

- Самоїдством. Я постійно працюю над тим, що я зробила не так.

- Ради чего могли бы поступиться своими моральными принципами?

- Ніколи не поступлюся моральними цінностями. Не буду готувати "тривожний чємоданчик".

- О чем мечтаете?

- Про рівність всіх людей у всіх аспектах життя.  Немає бути дітей профтехосвіти  і ВНЗ, мають бути однакові діти і однакові умови. Не має бути 500 грн. стипендії у наших дітей, бо вони так само хочуть їсти.  Не може бути, що  той ром, а цей болгарин, а цей албанець - у нас сонце одне, тому що ми звемося на цій землі українці!

Имя победителя  в номинации "Лучший учитель гражданского образования" уже стало известно. Во время церемонии Global Teacher Prize свою награду получила наша землячка.

Редакция РИА-Мелитополь поздравляет Анну Бут с заслуженной победой!