Редакция РИА-Мелитополь продолжает цикл публикаций автора Владимира Шпильфогеля о благотворительности. Бизнесмен и меценат ранее писал о том, как к благотворительности относятся представители разных религий: христиане, мусульмане, иудеи. На этот раз меценат призвал читателей к дискуссии на тему, как они понимают благотворительность. Что это – пиар или тепло альтруизма?
"Оглянувши те, як питання благодійності ставиться в світових релігіях, давайте тепер спустимось з небес на землю та поговоримо про конкретні речі.
Більшість з нас вийшли з Радянського Союзу, де благодійності як такої не було: усі соціальні питання вирішувала держава. Та ми й не замислювались: звідки до Жовтневої революції взялись безліч соціальних та культурних об’єктів, яким чином здійснювалася допомога нужденним тощо.
Лише в книжках зустрічали ми такі назви, як «богоугодні заклади» або «суспільне піклування», не завжди розуміючи, що воно таке. Навіть звичну назву «Третьяковська галерея» не асоціювали з конкретним благодійником – підприємцем Павлом Третьяковим, який по заповіту передав Московській міській думі приватну картинну галерею.
Нас не вчили тому, що найбільші підприємці – Демідови, Рябушинські, Морозови, Мамонтови, Бродські, Терещенки та інші – були не лише капіталістами, а й великими благодійниками, які жертвували величезні суми на спорудження безоплатних навчальних закладів та лікарень, громадських бібліотек, музеїв тощо. І робили вони це тому, що добре розуміли, що ніхто не житиме вічно, та їм було важливо – що вони залишать світові після себе.
Розуміння багатьох речей прийшло з часом, коли СРСР не стало, для нас відкрилася західна цивілізація і змінився наш погляд на світ.
Пам’ятаю, як в Єрусалимі, під час екскурсії в Єврейський університет, ми побачили табличку на одному з будинків кампусу з написом «Аудиторія Френка Сінатри». Я щиро здивувався: хіба він єврей? Але гід пояснив, що університету допомагали чимало людей неєврейського походження, просто із гуманітарних мотивів, і тепер їх імена на знак подяки та пошани закарбовані на мурах об’єктів, збудованих чи обладнаних на їх кошти. Це зафіксувалось в пам’яті…
Благодійність не має національних чи конфесійних меж. Тому нерідко можна зустріти слова вдячності єврейським меценатам за участь у спорудженні християнських храмів або мусульманським меценатам – за участь в християнських або єврейських проектах. Нам не треба ходити далеко за прикладами: нова синагога в Запоріжжі зветься Гіймат-Роза, оскільки в її назві увічнено пам'ять про матерів головних меценатів – ділових партнерів, азербайджанця Артура Абдінова та єврея Ігоря Дворецького.
Питання благодійності – це питання не лише суспільне та церковне, в першу чергу це питання особистого духовного здоров’я. Тому що для людини здорової духовно є природнім рух у благодійність по відношенню до тих, хто потребує допомоги. Власне ми й вирішуємо питання особистого духовного здоров’я частково саме через благодійність. Оскільки, допомагаючи комусь, ми самі змінюємось разом із цією допомогою.
Але ми живемо в конкретних реальних умовах. Вони, в тому числі, формують обивательський підхід у деяких головах щодо благодійності. Тому інколи можна почути думки на зразок: та шо там – накрали бабок, а тепер їх відмивають; хочуть у Бога відкупитись за своїх гріхи; жертвують не від серця, а заради піару та понтів.
Звичайно, мотивацій може бути чимало: адже люди різні, з різними долями, характерами, смаками, пристрастями. Але підґрунтям будь-якої благодійної діяльності є закладене в людській натурі альтруїстичне бажання допомагати іншим людям. Ті, хто жертвує кошти або робить інші благодійні справи, в такі моменти почувають себе краще – це називають «теплом альтруїзму».
До речі, що взагалі можна відмити у приватному проекті, в якому немає державного фінансування? Окремо слід врахувати, що Україна не має законів про благодійність та меценатство, які б спонукали великих бізнесменів жертвувати на благодійні цілі – за що б вони потім мали податкові пільги. Тож у нас благодійна діяльність може принести виключно моральні дивіденди – кожному свої, залежно від внутрішньої мотивації.
А хтось може сказати: ось йому добре патякати про благодійність – він багатий, хай сам і ділиться, а нам нема чим. Але ж з попередніх статей очевидно, що бути благодійником може кожний – питання лише в масштабах та формах.
Власна участь у благодійному проекті, хай навіть невеличкою сумою, надає позитивних емоцій та підіймає повагу до себе.
Благодійність не вимірюється кількісно: в усіх людей різні можливості. І як тут не згадати євангельську вдову, яка поклала дві дрібні монети (лепти), а Христос сказав, що вона поклала більш за всіх, тому що вона віддала все, що мала. У 2019р. в Парижі трапилася пожежа – зазнав великі пошкодження Собор «Нотр-Дам де Пари». Заможні люди Франції та усього світу стали в чергу щоб надати благодійну допомогу на відновлення цієї «перлини архітектурного мистецтва». Родини Піно та Арно надали 100 та 200 млн. євро відповідно, також були зроблені численні внески по 50-100 євро від пересічних громадян.
Принагідно відзначу, що інколи навіть просто не протидіяти добрим справам та ініціативам інших людей вже можна вважати своєрідним проявом благодійності.
До речі, чи багато з вас знають, що з 2013 року в світі 5 вересня відзначається Міжнародний день благодійності? Ця дата була обрана Генеральною Асамблеєю ООН невипадково: це день смерті знаменитої Матері Терези. І це свято може стати також і вашим: творити добрі справи не так складно, як може здатися.
Я сподіваюсь, що мої статті спонукають земляків - мелітопольців по-іншому подивитись на питання благодійності та, можливо, взяти участь в майбутніх благодійних проектах.
Всім щастя! "