Сьогодні в Мелітопольському центральному парку приїжджих з Росії вже більше, ніж місцевих, щоб влаштуватися на роботу потрібен паспорт РФ, а найстрашніше слово - "орки".
Табу на «орка»
Саме це слово яким називають військових Росії не радять вимовляти за жодних обставин, розповідає Наталя. Дівчина кілька днів, як тільки вибралася з окупації та поділилася з редакцією своїми враженнями про нові реалії життя.
- Спочатку вони навіть у нас запитували: Хто такі орки. Але тепер, певне, їх проінструктували. Таких питань не ставлять, але, якщо його вимовити, то просто скаженіють, - каже дівчина.
Паспорт як пропуск
Більшість у місті не має постійного офіційного місця роботи. Тим, хто бажає працевлаштуватись, виставляють вимогу – необхідно мати російський паспорт. Такої кількості безробітних біля центру зайнятості давно ніхто не бачив.
– Нещодавно відновив роботу віджатий «Епіцентр». Знайомий хотів влаштуватись туди на роботу за оголошенням, але йому одразу виставили умову – беремо лише з російським паспортом. Він розвернувся і пішов, – продовжує свою розповідь Наталя.
Чужих більше, ніж місцевих
У центральному парку імені Горького працюють усі атракціони та кафе. Директор водоканалу Юрій Онищук, як правило, засідає в чебуречній. Принаймні його там бачили неодноразово.
А ось перевдягнені вояки валяються на пуфчиках у кальянній.
– Там місцевих уже майже не зустріти. Ідеш парком і всі незнайомі обличчя. Приїжджих видає манера одягатися дивно та їхній «говор». Мій племінник хотів купити морозиво, але, коли дівчина-продавець почала розповідати, що вона з Криму до нас у лютому приїхала, бажання купувати в неї морозиво просто зникло, - згадує Наталя.
Донощики у пошані
Російські солдати, за словами нашої співрозмовниці, кажуть, що всім, хто залишився у Мелітополі, доведеться звикати до такого життя, оскільки вони прийшли надовго. Коло спілкування Наталя скоротила до мінімуму, бо доноси процвітають. І той, хто ще кілька днів тому тобі посміхався і прославляв Україну, насправді може вже працювати на «орків». Саме за доносами найчастіше і відбуваються обшуки.
- Я намагалася у місті не жити. Їздила в село до рідних, але приїжджала до квартири. Потрібно періодично заходити та передавати показання лічильників, діставати квитанції, які вставляють у двері. Загалом, робити вигляд, що хтось живе, бо квартири відбирають, – розповідає дівчина.
Дефіцитний товар
У уросійських магазинах все неймовірно дорого і в рублях. Тому більшість ходять за покупками на ринки. У дефіциті засоби гігієни. А шампуні та порошки російського виробництва не миляться і не піняться:
– Особливо дивно було спостерігати за назвами товару. Росіяни все крадуть у відомих торгових марок, змінюючи пару літер. Наприклад, замість усім відомого напою "Живчик" продають "Живунчик", а "Соса-Соla" замінена на "Белла-Кола". Я не пробувала на смак вони дуже дорого коштують. Але мені знайомі казали, що напій відверте гівно на смак. Натомість, коли до Запоріжжя приїхала, насамперед купила пляшку «Живчика» і не могла напитися, – розповідає Наталя.
Бізнес на евакуйовані
Дорога з Мелітополя до Запоріжжя зайняла у Наталі 3 доби. На жаль, рашисти встановили нові правила - тепер за довіреністю, виписаною від руки, машиною не виїхати. Військові рф вимагають виключно довіреність на офіційному бланку, засвідчену нотаріусом, тож у багатьох проблем. У Василівці немає російських вояків – усі дагестанці. Черга може просунутися швидше, якщо на блок-пост приїжджає гауляйтерка Василівки Наталія Романиченко, яка, як розповідають місцеві, спить з комендантом на ім'я Мишко і навіть чекає від нього дитину. Саме полдюбовними зв'язками місцеві жителі і пояснюють карколомне зростання кар'єри торгівки ковбасою після приходу окупаційної влади. Один плюс - російських військових вона вміє "переконати" і в день її приїзду завжди проїжджає більше машин у бік Запоріжжя.
Іноді на блок-пости привозять морозиво, кавуни, дині, інші продукти (звісно вкрадені) та роздають тим, хто стоїть 5-6 діб у черзі на виїзд до Запоріжжя.
Мелітопольські підприємці, як завжди, і тут поквапилися. Вони налагодили бізнес із постачання готової їжі для тих, хто стоїть у черзі. Як правило, це мешканці Херсона, Енергодару, Нової Каховки, Бердянська. Мелітопольці вже призвичаїлися і приїжджають у чергу вранці, щоб відзначитись, а на ночівлю їдуть додому.
– Розмовляла з одним солдатом молодим хлопцем. У нього на рукаві запам'ятала наклейку: «Не вбивайте людей, раптом у них удома котики». Спілкуватись потрібно обережно. На нейтральні теми. Вони втираються у довіру та обчислюють патріотично налаштованих людей, – розповідає Наталя.
Усі ноутбуки на блок-постах перевіряють і навіть переглядають інформацію. А потім, за словами мешканки Мелітополя, ставлять спеціальну наклейку.
Коли наклейки закінчуються, можуть просто сказати на словах, щоб передали на наступному блок-пості, що військовий із позивним «Сокіл» уже все перевірив.
Дівчина згадує, коли вона під'їхала до першого українського блок-посту, від нервової напруги почала плакати. Бійці заспокоїли її, сказавши, що вона у безпеці. Наталя відповіла, що на них дуже чекають у Мелітополі.
