Ця історія про мелітопольця, який в Україні мав усе: сім'ю, будинок, впливові знайомства, посаду. Але він своїми руками зруйнував своє життя.
Йтиметься про колишнього заступника директора КП «Ритуал» - п'ятдесятирічного Андрія Румянцева. До війни екс-підполковник міліції працював саме у КП «Ритуал» – його основною функцією був контроль фінансової діяльності підприємства. Румянцев був дружний з першими особами міста, працював у виборчих штабах проти нинішнього гауляйтера Є. Балицького, товаришував з Правим сектором і водночас частенько зустрічався з настоятелем православного храму московського патріархату Георгія Побідоносця Максимом Смирновим. З останнім, до речі, має найбільшу кількість фото.
А з приходом окупантів колишній міліціонер спочатку ховався по селах та дачах. Принаймні так він розповідав своїм друзям з Україні. А потім раптом вирішив повернутись до ментівської кар'єри, але вже у ворожих структурах. Згадав Андрій Румянцев, що у нього в Москві є друг із Служби безпеки Президента. Двічі він їздив у Москву, щоб вибити собі козирну посаду. Навіть, кажуть, гроші возив. І таки випросив.
Нині працює у так званому Міністерстві держбезпеки Запорізької області. Це те саме, що й НКВС, де катують полонених, яким інкримінують «шпигунство на користь України». Їх тепер називають "бандерівцями", "нациками". Забираючи людей під різними приводами, російські гібридні сили вибудовують на вигляд «юридичний» процес із так званими адвокатами, прокурорами та слідчими, щоб викорінити «нацистів». А насправді патріотів України. І цим терором керує нині Рум'янцев. У розмовах з представниками бізнесу він представляється Міністром держбезпеки (МДБ) та, як завжди, місцевим рішалою. Втім, таким він себе уявляв і до війни, прикриваючись дружбою з нардепом і кумом, та іншими впливовими людьми.
Характеристику зрадника дуже точно надали автори проекту «Суки Мелітополя». Румянцев – це персонаж Войновича у «Повісті про солдата Чонкіна».
"Штик, сидячи на параші, задумався. Життя його складалося невдало. Був він щипалем-початківцем, тобто нишпорив по кишенях. Багато разів попадався. Били його в трамваях і в поїздах, одного разу навіть на ходу скинули під насип. І мріяв він завжди про те, що знайдеться пахан, візьме його під своє заступництво.” Не чіпайте, – скаже, – суки, пацана. Він моя шістка”.
Рум'янцев так і жив. У різний час його "паханами" були: начальник УБОЗу, шеф із Главка, мер міста, народний депутат, зараз - московський друг із Служби безпеки Президента.
У чому зараз більше руки нашого штика і шістки - в грошах чи крові?
Подейкують, що внаслідок здачі рашистами Херсона МДБ уже пакує валізи. Пакує тепер їх й Андрій Румянцев і дуже боїться встигнути виїхати вчасно. Бо партизани вже відкрили на нього полювання.
У випадку, якщо вам відомі факти співпраці будь-яких осіб з окупантами Мелітополя, просимо анонімно подавати вказану інформацію на спеціально створену електронну скриньку: [email protected]
Докладніше про можливі форми співпраці з окупаційною адміністрацією та формат надання інформації - у чат-боті Мелітопольської міської ради: Вкладка «Повідомити про колаборанта».
