"Браві" мобілізовані солдати "другої армії світу" під Мелітополем записують відео пошепки, бо страшно, за шістдесят метрів - українські воїни...
Зовсім не веселий і не бадьорий вояка причаївся в окопі, вірніше, як він сам його називає - у ямці. Із цієї ж "ямки" мобілізований вирішив провести трансляцію. Це варте уваги:
- З 6 числа (січня) я тут сиджу, розмовляю пошепки, бо тут за 60 метрів кропи. Це я викопав, трохи заглибився, щоб якщо прилетить, я хоч у ямці буду. Тут у нас НП було. 10 числа десь на четвертий день... Нас четверо було. У кожного теж ямки, трохи подалі. І ось ми один до одного зараз підкопи робимо. Ми заглиблювалися, ямки були малі. Заглибились, хоч встигли. Так от, у нас четвертого підстрелили. Сидить (нецензурно), снайпер (нецензурно), не дає підняти голову. Ось лежачи і копаємо. Я з шостого числа на ноги повністю не вставав, все на колінах, на карачках. Ось вона справжня дупа, – резюмував рашистський солдат.
Цікаво, що змусило цього убеленного сивиною чоловіка, залишити свою сім'ю, напевно, якось влаштоване життя, і прийти зі зброєю до Мелітополя? Скріпи? Загрози? Безумство? Що б це не було, чи варто було б того, щоб тепер сидіти "в ямці на карачках", і чекати, коли снайпер знову не промахнеться. Дивний на болотах смак "перемоги", чи не знаходите?