Наприкінці грудня 2022 р. відбувся черговий обмін військовополоненими між Україною та РФ. Додому повернулися 140 українських військовослужбовців. Серед них парамедик, бій полку "Азов" із позивним "Хільт" Олеся Мельниченко із Запоріжжя. Вона провела в російському полоні 223 дні.
Про штурм заводу "Азовсталь", поранених, життя і смерть, а також плівку жінка розповіла проєкту Радіо Свобода "Новини Приазов'я".
Олеся Мельниченко в цивільному житті працювала юрисконсультом у департаменті культури, туризму та релігії Запорізької облдержадміністрації.
За словами Олесі, війна для неї почалася ще 2014 року, за два роки вона приїхала в Урзуф під Маріуполем і вступила в полк "Азов".
- Оскільки я була в ремонтній роті, це одна з рот технічного забезпечення, ми потрапили на "Азовсталь" ще 24 лютого, після наказу командування. З розташування ремонтної роти одразу переїхали до цеху "Азовсталі". Спочатку українські військові думали, що російські бомбардування відбуваються більш локально, лише на Донецькому напрямку, каже Олеся.
- Про бомбардування всієї України дізналися з новин, коли вже прибули на "Азовсталь". На підприємстві нам показали місце, яке ми можемо займати. Це був один із цехів комбінату. Загалом на заводі було багато військових, як із НГУ (Національна гвардія України - ред.), так і з ЗСУ.
Після облаштування хлопці займалися розвантаженням привезеного, зокрема боєприпасів, а дівчата чергували на раціях. Від початку активної фази війни жінка була парамедиком - надавала допомогу пораненим, робила перев'язки, обробляла рани.
- З перших днів перебування на "Азовсталі" видавала хлопцям ліки, бо вони починали хворіти через холод і надмірну вологість. Професійної медичної освіти в мене немає, але проходила курси з медицини. Також тривалий час була на медичній службі, де теж здобула певні навички. Під час війни я надавала першу допомогу пораненим, робила перев'язки, обробляла рани.
За словами Олесі, "Азовсталь" бомбили з усієї зброї, яка тільки була". Через це кількість поранених постійно зростала. Через постійні обстріли було дуже багато поранених.
- Через постійні обстріли було дуже багато поранених. По нас били як наземним озброєнням, так і з повітря чи моря. Хлопці майже постійно перебували на поверхні, не в бункері, бо тримали оборону. Важко забути відчуття, коли розумієш, що, якби доправили пораненого в лікарню, у нього був би шанс на життя. Але ми в "котлі", і шансів, що людина виживе, майже немає... Був випадок, коли одному з моїх поранених робили перев'язку, чистили рану і з його ноги вийняли фрагменти кісток, які були не його.
Як зазначає жінка, громадяни перебували в окремих бункерах. Періодично військові туди приносили їжу та медикаменти, іноді надавали їм медичну допомогу.
- На початку березня місто ще не було окуповане, але тривали бої. Один із місцевих мешканців поранений, ми йому надали першу допомогу і відвезли до лікарні. Іншого чоловіка поранило уламками, коли близько до сховища прилетіла авіабомба.
Під час перебування на "Азовсталі" Олеся згадує і про приємні моменти під час перебування на "Азовсталі".
- Наприкінці березня в мене був день народження. Хлопці подарували шоколадку, пачку кави і чай. Це найцінніший подарунок за все моє життя. Українка розповіла, що доводилося економити їжу, бо її було не так багато. Запасів продовольства вистачило до взяття її в полон.
- За кілька днів до першого виходу в полон наш командир полку повідомив про наказ командування України - усім вийти за межі комбінату "Азовсталь". Також зазначив, що після полону нас обміняють, і на все це є певні умови. Ми розуміли, що це наказ, і маємо його виконати, незалежно від того, подобається чи ні. Якби ми не вийшли, то всі загинули б.
За словами жінки, військові виходили кількома групами. Перша вийшла 16 травня, а Олеся з іншою групою - 19 травня.
- На виході з "Азовсталі" на нас чекали російські військові, бойовики "ДНР" (незаконне збройне угруповання - ред.) і "Червоний хрест". Окупанти перевірили наші речі, обшукали, посадили в автобуси і відвезли в Оленівку, в колонію в Донецькій області. - На місці нас знову обшукали. Жінок розмістили в дисциплінарному ізоляторі - це була окрема будівля. У ній перебували і хлопці, які "провинилися".
Дівчина каже, що умови утримання були жахливими. В Оленівці через відсутність проточної води душ приймали раз на 2-3 тижні.
- У камеру на шість осіб, нас помістили 19 осіб. Найбільша кількість, яка там перебувала - 28. Іноді нас виводили на прогулянку, іноді раз на день, а іноді раз на 4 дні. В Оленівці через відсутність проточної води душ приймали раз на 2-3 тижні. У хлопців умови були кращими, тому що вони жили в бараках.
Росіяни регулярно водили полонених на допити. Таким чином, намагалися морально тиснути на людей.
- У приміщенні, де нас тримали, допитували наших хлопців. Ми це чули і нам здавалося, що ворог це робить для того, щоб якось морально зламати нас. Окупанти говорили неприємні речі та погрожували. Вони були впевнені, що ми не знаємо своєї історії, не поважаємо Другу світову війну. Російські військові прискіпливо ставляться до тих, хто з "Азова".
- "Азов" вони штучно демонізували. Вважали нас якимись хворими на голову, "нацистами". Вони були впевнені, що ми не знаємо своєї історії, не поважаємо Другу світову війну, їхню "Велику вітчизняну війну", а також, що ми саме той підрозділ, який фінансує Америка.
Під час полону українським військовим давали можливість зв'язатися з рідними. Олеся розповіла, які для цього умови були.
- Дівчата кілька разів мали таку можливість. Нам пропонувалося дати інтерв'ю на камеру, під час якого могли зателефонувати своїм рідним. Слідчий казав, що ми нікому не потрібні, про нас забули, нас не будуть обмінювати. Саме тому ми можемо зателефонувати рідним, щоб вони щось починали робити в Україні для нашого звільнення.
Військова розповіла, що чула, як стався теракт у Оленівці в ніч із 28 на 29 липня. Тоді в одному з бараків пролунав вибух і загинули десятки українських військовополонених. Стався теракт у бараку. Там загинули її друзі та командир...
- Цієї ночі стався теракт у бараку, де утримували наших хлопців. Ми чули вибух, як кричать хлопці, просять про допомогу, як б'ється скло. Там загинули мої друзі і мій командир...
Окупанти сказали, що це "Україна кинула американський снаряд", бо ми їм не потрібні і нас легше знищити, ніж обміняти. У Оленівці Олеся перебувала до вересня 2022 року, потім їх перевезли в Таганрог. У новому місці утримання були кращі умови. У камері перебувало менше людей, була проточна вода, їжа. Однак ставлення значно гірше.
Жінка згадує, як перед обміном повернули речі, зав'язали очі й кудись повели.
- Нам зв'язали руки, зав'язали очі й завантажили в автобуси. Російські військові увійшли в камеру, назвали прізвище і сказали з'явитися з речами. Вони забрали робу, яку нам видали в колонії, віддали наші речі. Коли ми переодягнулися, нам зв'язали руки, зав'язали очі і завантажили в автобуси. Хвилин за 10 до обміну зняли затяжки з очей і рук. Окупанти вийшли з автобуса, потім транспорт проїхав ще кілька метрів і зупинився. Всередину увійшов якийсь чоловік і сказав: "Слава Україні". Тоді ми зрозуміли, що він зі спецслужби України, і ми їдемо на обмін.
За словами військової, на пункті обміну зустрічали командування, волонтери, представники українських міністерств.
- Це була мрія, якою я тоді жила останні 7 місяців, адже всі сподіваються, що їх звільнять якомога швидше, - відчула неймовірну радість. Це була мрія, якою я тоді жила останні 7 місяців, адже всі сподіваються, що їх звільнять якомога швидше. Перше, що я зробила - зателефонувала своїм рідним. Уже наступного дня обдзвонювала рідних своїх дівчат і знайомих хлопців, щоб сказати, що з ними все добре.
Після звільнення з полону військових доправили до лікарень для повного обстеження. Надалі вони проходитимуть реабілітацію. Олеся каже, що планує повернутися на службу.
Нагадаємо, російські окупанти тероризують співробітників ЗАЕС, побоюючись втрати контролю над станцією.