Із бруду в князі. У Мелітополі відверті покидьки суспільства і невдахи при "руском мірє" стають героями.
Колаборант Михайло Щукін є одним із найпоказовіших прикладів "неймовірного кар'єрного зростання" за російських загарбників. Його життя може слугувати дороговказною "історією успіху" для всіх любителів "руского міра", адже воно втілює в собі давню російську мрію - як досягти всього, будучи ніким і не докладаючи зусиль. В історії сторожа, який завдяки окупантам став директором школи, російська пропаганда побачила потенціал - підсумком став сюжет, присвячений персонально Щукіну.
"Новий" директор мелітопольської ЗОШ №24, який не має жодної педагогічної освіти та досвіду роботи з дітьми, дав докладне інтерв'ю, в якому розповів про свою "нелегку долю", наполегливу працю і досягнення на новій посаді. За задумом пропагандистів, потрібно було показати "творчий шлях" небайдужого і відданого прихильника "руского міра", так би мовити - приклад для наслідування всім рашистам, але інтелектуальний і професійний рівень співрозмовника зробили інтерв'ю схожим на доповідь школяра про те, як він провів літо.
Щукіна як могли намагалися показати "героїчною фігурою". Наприклад, вигадали йому "трудову" біографію: сам колаборант розповідає, що "працював на моторному заводі керівником", однак насправді такої посади не існує. Від невеликого розуму Щукін навіть не зміг придумати керівником чого він працював - у його версії це звучить як, приміром, "директор площі". Насправді, він приблизно щось таке й вигадав, адже далі розповідає, що до війни був "старшим по вулиці". Що це за посада така і хто її роздає - залишається великою загадкою. Чим займається "начальник вулиці" Щукін теж залишив за лапками, однак заявив, що "в його володінні" якраз і була 24-та школа.
"За України" школа, за версією пропаганди, ну буквально приходила в запустіння, ледь не розвалювалася на очах і обростала бур'яном. Хто ж міг врятувати її, якщо не наш доблесний герой! Щукін нібито пішов "добиватися правди" до так званого Департаменту освіти, очолюваного колаборанткою Шапуровою, і зголосився взяти на себе відповідальність за організацію процесів, необхідних для відкриття школи. Коли ж школа відкрилася, Шапурова в нагороду за труди та ініціативу призначила його... завгоспом. Однак зовсім скоро із завгоспів Щукін став одразу директором ЗОШ №24. Як же стався цей раптовий кар'єрний ривок - не розповідає навіть сам Щукін.
Так і склеївся сяк-так образ "чесного роботяги", "відповідального громадянина" і видатного діяча "руского мира" Михайла Щукіна. Зрозуміло, пропаганда не стала розповідати, що "товариш директор" закінчив тільки вечірню школу і не має вищої освіти, що ніяким керівником і начальником він ніколи не був і працював сторожем. Що із завгоспів у директора школи його призначили не за фахові якості та ентузіазм, а тому що більша частина працівників мелітопольських шкіл відмовилася працювати на окупантів і рашистам довелося ставити на керівні посади аби-кого. Біографію Щукіна намагаються піднести як історію про здобуту наполегливою працею посаду, хоча насправді він - "улюбленець долі", що вдало підвернувся під руку окупантам.
Справжнє, так би мовити, "походження" директора школи видає те, як і про що він говорить. Постійно ріжучі слух "строіліся", "тєряліся", "находіліся", "здєся", "іхніх" у мові Щукіна видають у ньому все-таки людину дуже далеку від освіти. Також колаборант очікувано розповідає, що в Україні "забороняли російську мову", що "нізя" було розмовляти російською мовою. У випадку Щукіна, він напевно переплутав "не можна було розмовляти російською" з "не виходить розмовляти російською". Зате тепер, коли в школах уся освіта проходить російською - "уже все добре", на думку "пана директора".
Тепер Щукін пишається, що з 1350 дітей, які навчалися в цій школі до війни, зараз навчається 665 дітей. Крім того, він чомусь хвалиться, що в школі "функціонує їдальня", а також, що тут "є актова зала і спортзал" - останній факт він з якоїсь причини вважає власною заслугою. Не менш цікаво "директор" доповідає про свої робочі обов'язки: почати навчальний процес, набрати педколектив, "шоб дєті получалі знанія", - видно, що людина перебуває на своєму місці і дуже добре розуміє, чим займається. Кого такий "керівник" може набрати як педагогів - навіть страшно уявити. Однак поки Щукін даватиме інтерв'ю під "святою трійцею" у вигляді фотографій Путіна, російського міністра освіти Кравцова і Шапурової на стіні - його кар'єрі в галузі освіти при "руском мірє" нічого не загрожує.
Шкода, що в цьому "кінофільмі" не розповіли про тих, хто виховав такого "героя", адже мати Михайла Щукіна Ірина не менше від свого сина заслуговує на потрапляння на умовну "дошку пошани руского міра". Звісно, великих професійних здобутків у Ірини Щукіної немає, але як завзято вона проклинає Україну, як радісно славить "російських визволителів" та окупаційну владу! Такі зусилля просто зобов'язані викликати сльозу гордості у будь-якого z-патріота! Не менш активно Щукіна намагається піарити себе, регулярно відвідуючи різні заходи та "шабаші" окупантів. Також, брала участь в організації псевдо-референдуму. Наразі допомагає своєму синочку керувати школою №24, виконуючи обов'язки так би мовити "позаштатного радника".
До речі, сам Щукін дуже уважно читає, що про нього пишуть у пресі та соцмережах, і дуже незадоволений тим, як про нього і його матір відгукуються. Причину такого "упередженого" ставлення до себе Щукін бачить у тому, що він "народився в Росії". Як видно, пропаганда вирішила додати образу свого "героя" трохи мучеництва, нібито "укронацисти" гноблять його за російське походження, а не за те, що він - зрадник і пособник окупантів.
84526" data-width="100%">