Думали, що окупанти можуть прорватися між Маріуполем і Волновахою та вийти на Мелітополь - екс НГШ України

Чому росіяни 24.02.22 відносно легко захопили південь? Коли і де від них чекати стратегічного наступу? Про це та багато іншого розповів в інтерв'ю Фактам. Віктор Муженко - екс-начальник Генерального штабу - екс-командувач Збройних Сил України. 

За цей жахливий рік після початку вторгнення рашистів ми почули безліч прогнозів щодо термінів завершення війни та сценаріїв розвитку подій на фронті. У кожного експерта й аналітика свій погляд на те, що відбувається, свої аргументи та версії. У розмові з начальником Генерального штабу - головнокомандувачем Збройних Сил України у 2014-2019 роках, а зараз провідним науковим співробітником науково-дослідного інституту ЗСУ генералом Віктором Муженком, якого дуже поважають військові, зачепили багато тем - від (не)підготовки країни до війни до довгоочікуваного контрнаступу ЗСУ.

Усі чекають майбутнього контрнаступу ЗСУ. Яка зараз загальна ситуація на фронті?

- На фронті стратегічна оборона на південно-східному напрямку від Куп'янська до Донецька, Мар'їнки, Бахмута, Горлівки, Вугледара, далі на Запоріжжя, Василівку через Пологи і Гуляйполе і по Дніпру до гирла. Крім того, ми тримаємо під контролем угруповання російських військ на Брянському, Курському, Бєлгородському, Воронезькому напрямках. Плюс певні дії, які відбуваються на нашому північному кордоні - на території республіки Білорусь, де здійснюється підготовка російських формувань і збройних сил Білорусі. Така загальна картина.

У чиїх руках сьогодні ініціатива на фронті?

- Зараз настав період, що нагадує події 1943 року, якщо подивитися історію Другої світової війни. Зрозуміло, що всі хочуть знати, коли настане переломний момент і на чию користь він буде. Тобто наскільки в росіян достатньо сил і засобів для того, щоб провести якийсь потужний наступ (поки що не говоритимемо, якого рівня - оперативного чи стратегічного) та наскільки й у які терміни Україна зможе здійснити контрнаступ для звільнення своїх територій. Хоча б частково.

Я не зовсім поділяю поверхневе ставлення до російських можливостей - ніби вони повністю вичерпали свій потенціал. Вважаю, що там є ще певний ресурс. Виникає питання: коли він буде накопичений до тієї міри, щоб реалізувати якусь більш-менш значущу операцію, яка їм дуже потрібна на тлі поразок і неспроможності за рік продемонструвати свої навіть тактичні перемоги? Дивіться. За даними, що циркулюють у засобах масової інформації, вони мобілізували 526 тисяч осіб.

Сьогодні загальна чисельність угруповань, які перебувають уздовж кордонів, плюс на південному сході і на півдні України, становить близько 350-400 тисяч. 526 мінус 350-400 - отримуємо десь 120-170 тисяч мобілізованих, які поки що не проглядаються у складі цих угруповань. Де вони? Можливо, проходять або завершують підготовку в навчальних центрах. Якщо вони розпочали його з моменту мобілізації, він триває вже понад п'ять місяців. Цими достатньо підготовленими бійцями можна доукомплектувати військові частини і провести бойове злагодження для створення певних угруповань. Це перше.

Друге. Восени там призвали 120 тисяч строковиків. 1 листопада Шойгу заявив, що всі вони підуть тільки в навчальні центри. Тобто їх теж готують. Чи включать цих строковиків у комплектацію бойових військових частин, які планують залучити для відповідних операцій на території України?

Третє. Днями з'явилася інформація, що в Росії з 1 квітня планується набрати 400 тисяч контрактників, щоб поповнити армію. Якщо навіть половина цих строковиків, які проходять підготовку, уклали контракт, маючи певну матеріальну та іншу мотивацію, то додається ще десь 40-50-60 тисяч. Це плюс до тих 120-170 тисяч, які зараз не проглядаються з моменту мобілізації. А ще було 130 тисяч призовників весняного періоду, яких не звільнили. Скільки з них може бути або вже переведено на контрактну службу, скільки залучено для проходження підготовки в навчальних центрах?

Тепер інше питання. Люди в них, можливо, є, а техніки та зброї не вистачає. Фахівці Українського інституту майбутнього нещодавно зробили висновки про можливості їхньої оборонної промисловості. Наприклад, на день росія здатна відновлювати або виробляти десять танків, тобто на місяць - триста. Відколи в росіян з'явилися такі промислові можливості? На ці запитання мають відповісти розвідка плюс наші партнери. Скільки ми знищуємо танків на місяць? Точно не триста. Нехай навіть сто. Де ще двісті? Значить, їх акумулюють і готують до укомплектування військових частин. Тобто потрібно реально оцінити потенціал росіян щодо збільшення наявного парку озброєння і військової техніки та створення нових військових частин і угруповань, які можуть виконати певні завдання. У них 12 армій. З них близько половини вже мають у своєму складі дивізії, навіть по дві.

Наприклад, 1-ша танкова армія - чотири дивізії, з них три танкові. До речі, вона зараз слабо проглядається на нашому південному сході. Крім 2-ї мотострілецької дивізії. Тобто до чого я веду? Що потенційно у них може бути варіант створення таких угруповань. Тоді виникає питання: які вони можуть поставити перед собою завдання? Їм потрібні завдання рівня стратегічної операції для того, щоб підняти і рівень ура-патріотизму, і рівень підтримки російського суспільства (хоча ця підтримка ненабагато впала з початку агресії). Щоб посилити гордість за свою країну, за армію і за дії влади, потрібні певні перемоги. З огляду на російський символізм, їхні ідеологеми "діди воювали", "можемо повторити", можуть існувати плани, які якраз вкладаються в таку ідеологічну обгортку.

- Росіяни теж роблять висновки і працюють над помилками. Як оцінюєте стан їхньої армії зараз? Як вона змінилася за цей рік? У чому в них є прогрес?

- Спочатку про їхніх командувачів. Командувачем об'єднаного угруповання російських військ, тобто взагалі всієї операції в Україні, призначено начальника генерального штабу російської федерації генерала Герасимова. Північним і західним угрупованнями керує командувач сухопутних військ генерал армії Салюков. Командувач повітряно-космічними силами генерал Суровікін, який керував операцією на південному сході, так і залишився на цьому напрямку, а на півдні - генерал-полковник Кім. Ця четвірка досі не показала свої здібності. Думаю, що для керівників такого рівня ні Бахмут, ні Вугледар не є показниками. Це операція тактичного, максимум оперативного масштабу. Це не їхній масштаб і не їхнє бачення розвитку ситуації. У них є достатній досвід, зокрема стратегічного планування та бойового застосування (тільки Салюков не брав безпосередньої участі в афганській, чеченській та інших війнах; принаймні, я не знайшов про це згадок у його офіційній біографії). Тому думаю, що масштаб їхніх дій може бути набагато більшим.

Питання, повторю, чи є в них для цього ресурси. Гіпотетично вони можуть бути. Щоб чітко розуміти, який масштаб цих ресурсів, потрібно мати конкретні вихідні дані для їхніх розрахунків. У мене їх зараз немає, є тільки інформація з відкритих джерел та інформація, якою можу користуватися.

- На початку вторгнення весь світ побачив, наскільки відрізняється підхід росіян до ведення бойових дій від українського. У них він так і залишився радянським. Чи пристосувалися рашисти до нашої тактики?

- На стратегічному рівні вони неправильно оцінили обстановку, спроможності Збройних Сил і загалом держави та настрої в суспільстві. Була зневага до України, нашої армії як не здатної на дії стратегічного характеру. Але через рік війни, хочемо ми цього чи ні, вони почали змінюватися.

- Чому ворог так швидко зайшов на південь країни?

- У мене теж є таке запитання. Розповім на цю тему таке. У 2017 році ми провели стратегічну командно-штабну гру, де розігрували сценарії можливої повномасштабної агресії російської федерації та моделювали відповідні дії. Ми не помилилися у своїх прогнозах, але дещо іншою моделювалася обстановка на півдні. 24 лютого я прибув на головний пункт управління. Десь ближче до обіду вже стало відомо про всі напрямки вторгнення російських військ.

Вони збіглися з прогнозами й оцінками, які ми зробили під час розробки тієї командно-штабної гри. Ми їх зупинили на ділянках, на яких зупиняли під час моделювання відповідних бойових дій. Після тієї гри ми зрозуміли, скільки в нас не вистачало військових частин рівня бригад і на яких напрямках, скільки потрібно додаткового озброєння, чим необхідно посилити відповідні угруповання.

- Ми розуміли дії росіян. Навіть за чисельністю угруповання, яке могло зайти в Україну. На цій грі ми оцінили кількість у 176-180 тисяч. Приблизно стільки зайшло і 24 лютого. Результати моделювання наших дій були покладені в основу стратегічного задуму застосування Збройних Сил, відпрацьованого у 2018 році. Але що стосується півдня, ми не припускали, що росіяни можуть зайти через перешийки.

Під час гри розглядали варіант, що вони можуть прорватися на південному фланзі, тобто між Маріуполем і Волновахою та вийти в район Мелітополя. Для відбиття можливого вторгнення було передбачено рубіж по річці Молочній. А сталося зовсім по-іншому. Якраз уся загроза була саме з півдня і з заходу на схід уздовж узбережжя Азовського моря. До речі, за цим фактом ДБР порушило кримінальну справу. 20 лютого цього року я був на допиті. До цього в допитах була пауза тривалістю в рік.

- Ми думали, що російська армія набагато краща. А виявилося, що це була така повітряна куля, яка моментально здулася", - розповів Віктор Муженко. Зараз виникає проблема доукомплектування - до ЗСУ йдуть не контрактники, а цивільні люди. Мобілізовані потребують серйозної підготовки. У суспільстві формуються надія і впевненість у нашій перемозі, у стійкості та професіоналізмі наших бійців. За цей рік армія пройшла надзвичайно важкі випробування. Потрібно розуміти, які можуть бути загрози і як ми маємо воювати. Ми не можемо зі зневагою ставитися до противника. Він до нас так ставився, і бачите результат. Там зараз повністю змінили свої погляди. Уже говорять про те, що українська армія краще підготовлена і дуже професійна. Навіть їхні пропагандисти тепер акуратні у своїх оцінках.