Для деяких мелітопольців, не обтяжених моральними принципами, окупація стала зоряним часом. Совість вони обміняли на гроші, владу та інші блага від ворога.
Однак отримати задоволення від благополуччя, що звалилося на голову, колаборантам заважає страх. Та й як не боятися, якщо лави соратників стрімко рідшають, а місця на кладовищах розбирають як гарячі пиріжки.
Декому не щастить навіть померти відразу, а доводиться мучитися в недоукомплектованому вигляді. Як наприклад, якимівському гауляйтеру Зубарєву, від якого залишилося трохи більше половини.
Усвідомлюючи навислу небезпеку, мелітопольські гауляйтери дотримуються максимальних запобіжних заходів. Наприклад, Є.Балицький пересувається містом виключно на спецтранспорті.
Утім, він прекрасно знає, що і це не панацея. Самі ж рашисти розповіли днями, що до поліцейської машини було прикріплено вибуховий пристрій. Тому псевдогубернатор воліє відсиджуватися в Криму, щоб зберегти свою шкуру.
Меншим сошкам, чиєї постійної присутності вимагають окупанти, доводиться пам'ятати про те, що їхня черга в пекло може виявитися буквально наступною.
Адже партизани неодноразово говорили, що знають про всі пересування місцевих зрадників і навіть показали, який вигляд має звичайний день колаборанта в Мелітополі.
87781" data-width="100%">
