Місто над Південним Бугом приваблює туристів з усіх кінців не лише церквами та видами повноводної річки. Тут було бетонне лігво фашистського фюрера, звідки він прагнув керувати окупацією всієї Азії.
«Галичани вважають нас сходом, – скаржиться вінничанка Аліса, поки піднімаємося сходами найвищої в її місті будівлі. – Натомість кияни, побачивши костели, кажуть, що це вже він і починається – справжній Захід». Пробираємось на плоский дах дев'ятиповерхової вінницької мерії. Не знайти найкращого оглядового майданчика, щоб сфотографувати вечірню панораму. Супроводжує нас електрик Микола Онуфрійович, у його розпорядженні зараз «ключи від міста».
Людина на даху може відчути себе володарем світу, та побачити куди піти у Вінниці. Праворуч розкинувся звивистий Південний Буг, прикрашений будиночками та деревами. Ліворуч – залитий першими вечірніми вогнями центр. По вулиці Соборній їдуть трамваї, в різні боки розбігаються вулички, через новобудови переглядають верхівки костелу та колишнього Єзуїтського монастиря. А навпаки, якщо перейти майдан Незалежності, – сторічний блакитний готель «Савой» (зараз «Україна»), досі найшикарнішу споруду в місті, яку ще на початку минулого століття обладнали ліфтом та електрикою. Зупинятись тут сьогодні недешево. Хоча місто сповнене міні-готельчиків на всякий смак та ціну.
З даху мерії видно й вежу, яка має всі права вважатись справжнім символом Вінниці. Цілком схожа на оборонну, хоча створювалася для захисту міста не від ворогів, а від пожеж.
Показуючи різні райони міста, Микола Онуфрійович називає їх «народним»: Корея, Слов'янка, Індія. Парижем тут називають Театральну площу, Шанхаєм – одноповерхову забудову біля набережної, а Варшавою, крім району, називають ще й мережу місцевих супермаркетів. Ну і відома Єрусалимка – квартал, де селилися євреї. Відвідуючи осередки єврейського туризму, серед яких подільські Брацлав та Меджибіж, юдеї з усього світу заїжджають і до Вінниці.
Трамваї секонд хенд
Поки їхали від вокзалу тролейбусом і вслухалися особливо подільської говірки (один пасажир дуже голосно говорив мобілкою), помітили за вікнами блакитні трамваї з великими написами: «Від міста Цюрих – місту Вінниця». Як виявилося, тут, так само, як і у Львові, Житомирі, Євпаторії та сусідньому з нею містечку Молочному, прокладено трамвайну вузькоколійку. У Вінниці тривалий час користувалися чеськими трамваями, а нещодавно у місцевих депо оселилися «швейцарці». Вони вже відслужили десять років у Цюріху і той люб'язно подарував 50 списаних вагонів східним друзям – і тепер, після капремонту, вони служать мешканцям Вінниці.
У цих трамваях двері відчиняються після натискання на кнопку, тож мешканцям міста знадобився певний час, щоб звикнути до такої західноєвропейської традиції. До того ж у швейцарських вагонах є кермо. Вінницькі водії й досі не розуміють, навіщо. Колись трамвай із Цюріха через несправність зупинився посеред міста – щоб його полагодити, швейцарці хотіли терміново вислати свого механіка до Вінниці літаком. Але українці впоралися самі, принагідно з'ясувавши цікаву обставину – швейцарські трамваї, на відміну від чеських, можуть лише тягнути вагони, проте не здатні їх штовхати. Тепер на вузьких коліях міста чеські та швейцарські вагони ходять парами – другим завжди їде чеська, щоб за потреби штовхати свого залізного побратима до депо.
Жителі міста не гидують подарунком багатих європейців, навіть жартують, що списаний швейцарський трамвай – це те саме, що новий український літак. Самокритичне перебільшення, звичайно, але вони дійсно зручні, навіть незважаючи на свій поважний як для техніки вік.
Бетон "Вервольфа"
Слідом за своїми трамваями облюбували Вінницю та швейцарські туристи. Натовпи іноземців прагнуть побачити залишки східної ставки Гітлера, побудованої поблизу селища Стрижавка під Вінницею. Фашистський фюрер побував там тричі.
До лісу веде гранітна дорога, що ледь поросла мохом. І ось – стоять дибки величезні кам'яні брили, вирвані із землі вибухом. З них стирчать покручені залізні прути, які, однак, півстоліття, перебуваючи просто під небом, не заіржавіли, чим помножили кількість здогадів і легенд. Читаються сучасного походження характерні для таких пам'яток написи, іноді – нецензурного змісту. За офіційною історичною версією, ставку підірвали самі гітлерівці перед виходом із Вінниці.
"Вервольф" був зменшеною копією гітлерівської ставки "Вольфсшанце" у Східній Пруссії. Загалом же ставок у фюрера було сім. У лісі під Вінницею збудували 81 споруду – казарми, лазні, склади, телефонна станція, канцелярія, бюро перепусток, гестапо, робочий штаб Гітлера… Ще три залізобетонні бункери площею понад 80 м знаходилися під землею. Розповідають, що до ставки проклали залізничну колію, а поблизу зробили злітну смугу для літаків.
Трохи побродивши з гідом Русланом серед кілька одноманітних брил і сосен, відшукуємо «Басейн для Єви Браун», як називають його місцеві, – болотце з дощовою водою та очеретом, що росте прямо з бетону. Влітку, коли висихає вода, на дні можна побачити відбиток німецького чобота – ось і все, власне, натяку на Єву. Назва басейну ґрунтується на тому факті, що Гітлер ненавидів своє тіло, вважаючи його потворним, а тому ніколи не роздягався. Тому й басейн йому був ні до чого. Народ придумав міф, яким Єва Браун нібито мала тут купатися, а Гітлер – на неї дивитися.
«Навіть коли це було заборонено, ми возили сюди туристів підпільно, – розповідає Руслан. – Якийсь час організовували зі студентами театралізовані постановки для міжнародних делегацій. Якщо гостей відповідно налаштувати, переказавши їм із дюжину байок, а потім усе добре інсценувати, із солдатами в амуніції, які виходять із лісу та проводять екскурсії, тоді «Вервольф» сприймається на ура». Якщо ж просто приїхати в Стрижавський ліс і подивитися на цей сірий «стоунхендж», не побачиш нічого особливого – тільки легенди та історія роблять варте уваги лігво нацистського фюрера.
Світле обличчя Пирогова
До речі, у місті проводили конкурс легенд, більша частина яких стосувалася саме «Вервольфа»: тут і вісім підземних поверхів бункера, і сотні метрів таємних переходів, похованих під товстим шаром ґрунту.
А ближче до «Вервольфа» із огорож починається приватна забудова мешканців Стрижавки. Живучи поряд зі ставкою Гітлера, нащадки переможців Другої світової охоче гуляють у лісі, без будь-яких забобонів виїжджають сюди на шашлики та пасуть корів… Вінничани теж люблять виїжджати до ставки Гітлера на пікніки, нещодавно тут з'явилися дерев'яні лавки для відпочинку. Навідуються сюди й скінхеди, особливо у день народження Гітлера. Вже мало місце і зіткнення з міліцією, яка одного разу розігнала їхнє «свято».
Дивно, але у згаданому вище міському конкурсі немає жодної легенди про Миколу Пирогова. У селі Вишня під Вінницею розташований музей-садиба фундатора військово-польової хірургії, де лікар прожив останні 20 років свого життя. А в самій Вінниці вже 128-й рік зберігається його тіло, забальзамоване за новітньою тоді технологією, яку згодом не зуміли до ладу повторити бальзаматори тіла Леніна.
Жителі вважають, що негативний імідж Гітлера врівноважує світлий образ Пирогова. Однак черги для його мумії немає. «Я хоч і часто вожу сюди туристів, – каже Руслан, – але всередину намагаюся не заходити – чекаю у склепу, в якому лежить тіло вченого».
Наповнена легендами та підземна частина самої Вінниці, пронизана численними ходами та тунелями. Старожили пам'ятають, як у центрі міста цілі вантажівки йшли під землю, а потім будівельники кілька місяців засипали котловани.
У двоповерховому підземеллі костелу Божої Матері Ангельської вже розчищено кілька кімнат – ченці проводять там заняття недільної школи. Залишилася під містом і так звана ставка Ворошилова – підземні укріплення поблизу Військового санаторію. Нині у покинутих радянських катакомбах розмістилася церква.
Інші залишки радянської військової могутності, що залишилися після холодної війни, іноді вдається перетворити на туристичну пам'ятку. Пускові установки знитно-ракетних систем та комплексів зараз можна побачити у Військово-історичному музеї, що знаходиться на території штабу Повітряних сил України. Він уже встиг здобути популярність серед іноземців – усім хочеться подивитися на техніку, яка колись наводила страх на капіталістичну частину світу.
Весь цей джаз та хрін
Вересневий джаз-фестиваль та «Шешори Подільські», які нібито мали стати мандрівними фестивалями, проте у Вінниці затрималися вже на два роки, роблять край привабливим для поціновувачів музики. А після того, як режисером Дня міста став Ярослав Федоришин із Львівського театру «Воскресіння», Вінниця несподівано для себе перетворилася на столицю вуличних театрів, що з'їхалися на карнавал з усього світу. На сьогоднішній День Європи Вінницю вдруге заполонять «живі скульптури» – загримовані актори, здатні день простояти нерухомо, а потім налякати несподіваним жестом.
Що треба везти з Вінниці як сувенір? Хрін. На туристичному ярмарку у Києві саме він був представлений як бренд міста. Крім характерних «майонезних» баночок із хріном тут випускають і зовсім маленькі – подарункові. Купивши цей сувенір, мчимо до вокзалу на проспекті Коцюбинського. Одна з головних магістралей міста ще кілька років тому була ринком. Важко повірити, але за депресивних часів дорогу поглинула стихійна торгівля, покрила лотками та наметами до самого вокзалу. Проте поступово Вінниця приходить до тями і перетворюється на затишне європейське містечко зі швейцарськими трамваями, Wi-Fi в центрі та прекрасними лісами на околицях.
Варто подивитися
- Літературно – меморіальний музей Михайла Коцюбинського – будинок, у якому 17 вересня 1864 року народився класик, зберігся до наших днів. Музей у ньому існує з 1927 року. Тут можна дізнатися не лише про факти із життя відомого українського письменника, а й побачити типове житло українця кінця ХІХ – початку ХХ ст.
- Мавзолей Пирогова – забальзамоване тіло засновника військово-польової хірургії Миколи Пирогова знаходиться у склепі під церквою Миколи Чудотворця.
- Преображенський кафедральний собор – перша у Вінниці соборна церква, яка знаходиться у приміщенні «скасованого» у ХІХ столітті Домініканського монастиря.
- "Вервольф" - залишки східної ставки Гітлера, яка знаходилася в лісі біля селища Стрижавка. У місті досі існують легенди про вісім підземних поверхів бункера, сотні метрів таємних переходів та радіаційне випромінювання, яке нібито походить від руїн.