Мешканка Запорізької області розповіла про життя в окупації

Над головою літають ракети і постійно кружляють літаки, у селищі скрізь озброєні російські військові - це спогади мешканки Якимівського району про перші дні повномасштабного вторгнення.

Жінка відмовилася від співпраці з окупантами, при цьому ворог постійно психологічно тиснув на неї та її сім'ю і вимагав, щоб вони оформили російське громадянство.

В оселі українки навіть влаштували обшук, коли дізналися, що її син і зять служили у Збройних силах України. 
Про життя в окупації і про те, як довелося виїжджати з окупації в Україну через треті країни розповіла контролер енергетичного збуту Якимівського міжрайонного РЕМ, передає "Запоріжжяобленерго". 

До початку повномасштабної війни Наталя жила тихим, розміреним життям. Робота, сім'я, турботи по господарству. Але 24 лютого 2022 року все змінилося в одну мить.

"З самого першого дня ми чули вибухи, і ніхто не розумів, що відбувається. Скрізь черги: і в магазинах, і в аптеках, і на заправках люди налякані, розгублені", - згадує Наталя.

Незабаром селище було окуповане рашистами. Відтоді, за словами Наталії, люди жили як на військовому полігоні та під постійним тиском окупаційної "влади".

"От виходиш на вулицю і бачиш, як над тобою ракета летить. А літаки взагалі постійно кружляють. Скрізь військові зі зброєю. Але це ще не найгірше. Найгірше, що весь час тиснули на нас, щоб відреклися від України, щоб із ними співпрацювали. У травні мені зателефонували з роботи. Прийшла, кажуть: "Пиши заяву".

Я питаю: "Яку заяву?", ми, кажуть, тепер будемо в російській компанії працювати. Довго вмовляли: "Подумай, як будеш жити, гроші ж усім треба". Та не треба мені їхніх грошей, якось без них проживу, але на росіян працювати не буду", - розповідає Наталя.

Жінка зізнається, що дуже виручило домашнє господарство: був город, тримала свиней і корів. Завдяки цьому сім'я Наталії харчувалася краще за тих, хто купував продукти в російських магазинах, адже там ні про яку якість не йшлося.
Коли окупанти оголосили, що всі діти мають іти до школи, інакше їх примусово заберуть у батьків, то діти та онуки жінки виїхали на підконтрольну Україні територію.

"Потім до нас прийшли з обшуком, напевно, хтось доніс, що мої син і зять служать у Збройних силах України. Розмахували автоматами, кричали, залякували, нишпорили по всіх кутках, на горище лазили, знайшли стару футболку "а-ля тільняшка", яку ми колись на ринку купили, і давай розпитувати, де чоловік служив. На щастя, нічого "забороненого" не знайшли, відчепилися. Але почали тиснути, щоб ми взяли російські паспорти. Ми з чоловіком зрозуміли, що далі тут жити вже неможливо. Зібрали, що могли, знайшли перевізника і поїхали", - каже Наталя.

Наприкінці березня 2023 року Наталя з чоловіком виїжджали через Чонгар, Кримський міст, російська територія, де скрізь були перевірки та обшуки на блокпостах. Потім через Литву та Польщу дісталися до Львова, а звідти до Запоріжжя.

"Чому Запоріжжя? У мене тут дві доньки, тут поруч мій син служить. Як я можу їх кинути?", - каже Наталя.

По приїзду в Запоріжжя жінка пішла у відділ кадрів своєї компанії і повернулася на роботу.

"Буває складно, звісно, але є робота, є дохід, а головне - я живу в Україні, серед своїх. І тому я дуже хочу на власному прикладі показати тим, хто ніяк не наважиться виїхати з окупації, що це можливо. І дуже сподіваюся, що моя історія допоможе комусь із моїх колег прийняти це непросте, але правильне рішення", - резюмує Наталя.