У селищі Кушугумі Запорізької області попрощалися з військовослужбовцем Русланом Сурановичем. Чоловік із 2014 року захищав Україну в лавах ЗСУ.
Як пише Суспільне Запоріжжя, Руслан Суранович пішов боронити країну у 2014 році, пройшов АТО, був учасником бойових дій і згодом звільнився. Однак перед початком повномасштабного вторгнення знову повернувся до служби, розповідає побратим загиблого:
"Він якраз 31 грудня підписав контракт у цій частині, де ми зараз служимо, і він уже був там... У перший день війни він мені подзвонив, я, не вагаючись, і хлопці приїхали туди, і вже в цей день ми зустрічали ворога на Запорізькому напрямку".
До повномасштабного вторгнення Руслан працював зварювальником на ПАТ "Запорізький автомобілебудівний завод". Після 24 лютого пішов добровольцем і був зарахований до стрілецької роти сержантом. Уже в жовтні 2022 року був призначений командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки.
26 травня 2022 року наказом №626 Головнокомандувача ЗСУ був визначений почесним нагрудним знаком "За зразковість у військовій службі" 3 ступеня.
Він був дуже справедливий, з гарним почуттям гумору і завжди поруч, таким згадує Руслана його побратим:
"На фронті з поламаною ногою, у гіпсі, його відправили в госпіталь. Але він повернувся в гіпсі, я йому кажу: "Ти, "кістяна нога", чому ти сюди приперся?", а він: "Я без вас нікуди". Ми його називали "Дід", бо в нього була велика сива борода, коли він виліз такий брудний після обстрілу, і хлопчина пробігає і кричить: "Дід, дід, ти з якого підрозділу?". Він такий: "Я тобі зараз дам, діду, мені 40 років". Це такий смішний момент запам'ятався, відтоді він у нас був "Дід".
Нагадаємо, що 19 липня, в боях за незалежність і територіальну цілісність України, на Запорізькому напрямку поблизу селища Приютне загинув 42-річний військовослужбовець із Запорізької області Руслан Суранович. "Майже щомісяця, щойно його відпускали у відпустку, він нам щось привозив у музей. І говорив про те, що діти нехай бачать і знають, як ми захищаємо Україну, чим і що з цього буде... Він дуже вірив у перемогу, і коли він відпустив свою сиву бороду, я йому говорила: "Руслане, ти такий ще молодий, ну коли ти поголиш свою бороду?" І от востаннє, майже перед загибеллю, за кілька днів він був у нашій гімназії і каже: "Поголю обов'язково, після перемоги". Але ось поховали його з бородою", - каже Тетяна Апостолова, директорка Кушугумської гімназії, де навчався Руслан Суранович.
"Це був мінометний обстріл поблизу населеного пункту Приютне, як уже казали, і під час обстрілу він отримав поранення, які були вже несумісні з життям", - каже побратим Руслана.
Руслана Сурановича поховали на кладовищі в селищі Кушугум. У нього залишилася донька, дружина, мати та сестра.