Робота у снайпера не з простих. Особливо для дівчини. "Кукушка", яка зараз воює на Мелітопольському напрямку, до війни працювала журналістом.
Як пройшла її трансформація у снайпера 47-ї бригади і як проходять будні на Запорізькому напрямку, "Кукушка" розповіла в інтерв'ю на YouTube-каналі "СтартКом ЗСУ".
Коли батьківщина кличе
За словами "Кукушки", вона хотіла піти в армію ще в 2014-му році. Дівчина була на Майдані та в Криму як журналіст. Потім почалися події на Донбасі, і вона зрозуміла, що робить недостатньо для своєї країни. Але просто так піти в армію "Кукушка" не могла. По-перше, вона не розуміла, що таке армія і як там служити. Тому дівчина почала вчитися за будь-якої можливості. І в момент, коли зрозуміла, що вона готова, вирішила бути саме снайпером. "Кукушка" була впевнена, що саме на цій позиції зможе бути максимально корисною. Але на той момент жінок брали в армію лише радистками, медиками, за наявності освіти, або працівниками кухні.
Дівчина навіть одного разу зверталася до військкомату, але її не взяли. Але коли в українській армії розширився список професій для жінок, "Кукушці" вже зателефонували з військкомату самі. Це був 2016 рік. Відтоді дівчина служила в 58-й бригаді ЗСУ: спочатку стрільцем, потім снайпером. Потім "Кукушка" повернулася на громадянку, до професії журналіста.
Коли почалася повномасштабна війна з Росією, "Кукушка" з напарником того ж дня, 24 лютого, пішли до військкомату, і пішли служити:
- Що стосується мене, то це було б якимось лицемірством, після стількох років підготовки, почалася повномасштабна війна. Звичайно, я мала піти в перший день, а в який? Я щось умію, я можу щось зробити, напевно, можу когось навчити. Звісно, я пішла, всі мої друзі пішли. У якийсь момент думали з напарником, хто нам у Києві може допомогти купити якесь спорядження. І зрозуміли, що нікого немає, всі поїхали на війну... Часто чую, що на війну мають іти тільки ті, хто хоче і вміє воювати. У 2014 році я теж так думала. І так і було, держава могла собі це дозволити. А зараз - ні. У нас усе горить-палахкотить, потрібні всі люди з відрами, а не тільки спеціально навчені пожежники..., - розповідає "Кукушка".
Робота не як у фільмах
За словами дівчини, робота у снайпера специфічна. Вона полягає більше у спостереженнях, ніж у бою:
- Ми не воюємо, як піхота. Ми висуваємося на точку, дуже багато спостерігаємо, збираємо інформацію, і в потрібний момент робимо постріл, - розповідає український снайпер.
За словами дівчини, найчастіше снайпери працюють за графіком, але бувають і складні моменти. Наприклад, українські снайпери протягом 2,5 доби змінювали один одного кожні 2-4 години в режимі нон-стоп.
Підготовка до роботи у снайперів теж важка. За словами "Кукушки", насамперед потрібно зібрати "наплічник", рюкзак з усім необхідним. Тільки одна гвинтівка важить 9 кг:
- Коли я вийшла на перший вихід, я зрозуміла, що щось іде не так. Тому що всі йшли дуже швидко, а я подихала десь позаду. А потім зрозуміла, що у всіх рюкзаки по 10 кг, а мій під 20 кг важить. І на другий вихід ми перерозподілили цю вагу, щоб у кожного було кілограм по 13-15, щоб усі мали однакове навантаження.
Також перед виходом треба почистити гвинтівку, переконатися, що все працює. Треба зібрати всю необхідну оптику, розрахувати на скільки діб ми вирушаємо. Тому що зараз специфіка така, що ні колодязів, ніякої води немає, і потрібно всю воду тягнути на собі. Тому вся підготовка, що зібрати рюкзак, дійти до точки, а там уже лягати і спостерігати. І спостерігати довго, нудно, тому що годинами може нічого не відбуватися, - розповідає "Кукушка".
Робочі будні снайпера
Найбільше дівчині запам'ятався перший вихід на службі. Так вийшло, що на місці з'ясувалося, що у снайперів є всього одна позиція, де був постійний рух наших солдатів і техніки - ходили групи піхоти на штурм, групи поранених після штурму, поруч стояли гранатомети. Це була доба, коли навколо буквально все літало. У такі моменти, за словами "Кукушки", мозок просто відключається:
- Ми прийшли на точку, зайняли позицію. Йде група поранених, і зупиняється якраз навпроти вікна, де ми спостерігаємо, просять допомоги. Хлопці вийшли допомоги, а я лежу на позиції. І, мабуть, у той момент нас побачили росіяни з дронів... Щось прилітає за 50 метрів. Я подумала, що все нормально, йде бій. Тут друга міна прилітає вже за 30 метрів. Вирішила, що вони просто криворукі. Третя прилітає за метрів 15, я піднімаю голову, і бачу такий кінематографічний кадр, як на мене згори падає сіре, згоріле листя, як сніг у фільмах про Другу світову війну. Лежу і думаю: треба бігти (сміється). Схопила гвинтівку, і побігла, але це таке, - згадує свій перший робочий день "Кукушка".
Міфи про снайперів
Також дівчина розвінчала міфи про снайперів. На її думку, снайпер - це просто хороший стрілець, якій не пошкодував свого часу, щоб розібратися, як працює зброя, що робити з набоями, підібрав хороші набої до хорошої зброї, і навчився з усім цим працювати. Нічого надскладного, на думку молодої українки.
А всі розмови, що снайпер має бути буквально тінню, "Кукушка" відмітає, як стереотип, що склався після Другої світової війни, коли снайпери стріляли з відстані 300-400 метрів, і мали справді бути максимально непомітними. Тепер снайпери стріляють з відстані понад кілометр, і "зливатися з кущем" уже не потрібно. Достатньо розуміти, що зверху може бути дрон, або з іншого боку можуть помітити відблиск оптики:
- Це з американських фільмів, коли снайпер добре бачить ціль, і ледь не його паспорт із фото дружини. Насправді, на відстані 1200 метрів, ти бачиш тільки фігуру, навіть не можеш нормально розрізнити камуфляж. Ти бачиш його, як темну пляму, або світлу пляму. Типу, цифра темна - російська. Це просто мішень, яка рухається, або техніка, - розповідає "Кукушка".
Що таке Перемога
За словами "Кукушки", вона не думає, що зараз чи завтра, чи через рік буде Перемога:
- Коли ми тільки починали, люди говорили, що це на місяць, ну, може на два, три. Я в принципі розуміла, що це буде надовго. Була думка, за аналогією з 2014 роком буде, що нас мобілізували на рік, тому рік. Так, я розумію, що це зараз смішно звучить...
Я розумію, що контрнаступ не буде йти по 200 км на день. Такого не буде. В ідеальному світі, перемога - це вийти на свої кордони 1991 року, і щоб після цього настав мир. Але, напевно, так не буде в реальному світі. Доведеться воювати на чужій території, заради того, щоб противник "заспокоївся". Це моя думка, але я не стратег. Коли противник перестане в нас стріляти, це і буде перемога, - каже "Кукушка".