З перших днів окупації російські військові в Мелітополі тероризували учасників АТО та їхні родини як тих, хто потенційно може чинити опір.
Відомі випадки, коли рашисти викрадали і вивозили в невідомому напрямку навіть батьків загиблого АТОшника. Або викрадали батька, змушуючи здатися добровільно сина. Цинізму "визволителів" немає меж. Сім'їям, які з якихось причин не змогли виїхати з окупації, доводиться жити в постійному страху. До них регулярно приходять з обшуками, щоб застати "неблагополучного родича".
Так, мешканка Мелітополя розповіла, як вона вигадала легенду про те, що її батько покинув сім'ю і втік з коханкою, коли насправді він вступив до лав ЗСУ і на фронті захищає Батьківщину від російських фашистів.
- Мало хто знає, але мій батько на фронті, розповіла донька українського захисника. Він виїхав із Мелітополя 24 лютого і зараз захищає Україну на Запорізькому напрямку. Спеціально для ворога мама придумала легенду нібито чоловік набрався кредитів і з коханкою втік. Мовляв, де він зараз, одному Богу відомо.
Дівчина розповіла, що ще у квітні 2022 року, розшукуючи батька-військового, до них додому з обшуком завітали російські вояки. Після чого навідувалися регулярно.
- Через три місяці окупації до нас прийшли "орки". Квартальна люб'язно надала їм інформацію. Мовляв, у тому будинку живе сім'я АТОшника. Солдати, начебто, в мамину історію повірили, але щотижня приходили до нас, щоб перевірити будинок і підвал. Так тривало ще десь місяців вісім. Життя в постійному стресі. Страшно, що до чогось причепляться, або знайдуть слід України, або навмисно щось підкинуть, щоб потім посадити до в'язниці.
Зрештою сім'я дівчини наважилася виїхати на підконтрольну територію України і жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір. Адже бачити місто таким на що його перетворили загарбники просто нестерпно. А перебувати в постійному очікуванні непроханих гостей було просто моторошно. Хоча мелітопольчанка дуже сумує за рідним Мелітополем, яким він був до приходу окупантів.
- Ми зважилися - поїхали. Зараз живемо в Запоріжжі. Поруч із батьком. Але майже щоночі мені сниться Мелітополь. Бачу, як ми з татом, ще молодим, гуляємо парком. Він у військовій формі з нашим прапором на плечах.... каже: "Перемога вже близько, треба тільки трохи почекати. Не можна втрачати віри!" Сьогодні я прокинулася в сльозах і зрозуміла, що не просто хочу, а шалено хочу, щоб це стало реальністю. Щоб прокинувшись уже завтра, ми всі почули: Мелітополь вільний, повертаємося додому. Нехай би це завтра скоріше настало!
Нагадаємо, в Україні створюється спеціальна база даних, щоб покарати військових злочинців, які тероризували жителів Мелітопольщини. І рано чи пізно кожен колаборант і російський вояка понесуть заслужене покарання.