В окупованому Мелітополі рашисти за півтора року вже знищили майже всі українські книги. Їх росіяни вважають "екстремістською літературою". До неї вони відносять будь-які українські книжки, видані в 1994-2021 роках.
Мотиви Росії щодо знищення української літератури не нові. Мимоволі ми згадуємо Джорджа Орвелла та його цитату: "Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле", - детальніше в матеріалі Еспресо.
Ще на початку повномасштабного вторгнення окупанти, попри бойові дії, активно займалися знищенням українських книжок. Тоді в бібліотеках почалися вилучення української історичної та художньої літератури, яка не збігається з постулатами кремлівської пропаганди.
Окупанти мали цілий перелік заборонених для згадування імен. Серед них Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. Знайдені книжки вилучалися, знищувалися на місці або вивозилися в невідомому напрямку. До переліку "екстремістської літератури" потрапили книги Володимира В'ятровича, Вахтанга Кіпіані, Оксани Забужко, братів Капранових. Список книжок, що підлягають вилученню, формують "педагоги шкіл".
Наприклад, у січні 2023 року журналіст Олексій Артюх опублікував список із 300 українських книжок, які мали вилучити з фондів.
"Отримав лист, який відучора розсилають навчальними закладами окупованої Луганщини. У ньому йдеться про необхідність вилучити українські книжки. Крім того, що потрапило до переліку (понад 300 книжок), окупанти вимагають позбутися літератури на тему Голодомору, методичок і довідників з історії України та навіть дитячих коміксів", - зазначив він.
Ознайомитися зі списком цензурованих РФ книг можна тут. У лютому 2023 року українців шокували фото з книжкових рейдів росіян у Маріуполі - українські книжки викидали просто з вікон навчальних закладів. Тоді радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко назвав такі дії "хронікою геноциду":
"Ось воно, наслідки "великої російської культури". З першого дня окупації до сьогоднішнього дня - повне знищення української літератури, культури і мистецтва. Хроніки геноциду...".
У тому ж Маріуполі в червні ФСБ вилучила 1,5 тис. книг, які назвали "екстремістськими". До їх числа входила і дитяча література. Така сама ситуація в Мелітополі, де окупанти крадуть українську літературу з бібліотек на тимчасово окупованих територіях і замінюють її на російську.
Більшість книжок - це "історичний" напрям з культивування війни в російському суспільстві. Зокрема виправдання вторгнення РФ та окупації території України. Крім того, там для боротьби з книжками окупанти створили спеціальну комісію з куратором від ФСБ.
До деокупації Херсона і частини області такі самі маневри з книжками росіяни проводили і там. У травні 2022 року депутат держдуми РФ Ігор Кастюкевич анонсував так званий аудит місцевих бібліотек, зокрема й шкільних. Аналогічно діяли окупанти в Криму з 2014 року, у Донецьку та Луганську. Цей процес є перманентним і проводитиметься під однаковими приводами - на кшталт екстремізм, нацизм, український націоналізм і навіть прив'язали НАТО.
Приміром, у вересні терористи в так званій ДНР провели рейд по бібліотеках і вилучили книжки, що були надруковані за кордоном і передані в Україну в 1990-х роках.
"У Донецькій республіканській бібліотеці для молоді виявлено 166 примірників (103 найменування), у Донецькій республіканській бібліотеці для дітей імені Кірова знайдено 15 примірників (3 найменування), а в Донецькій республіканській універсальній науковій бібліотеці імені Крупської виявлено 1141 примірник (986 найменувань) екстремістської літератури", - пишуть ЗМІ окупантів.
Мотиви Росії Як і в Орвелла, Росія полюбляє переписувати історію та змінювати згадки минулого на свою користь і формувати, як у Бредбері, суспільство, позбавлене критичного мислення. Щоб цього досягти, росіяни спалюють українські книжки з нашою історією, нашим мисленням та ідентичністю. Важливість цього моменту для Росії показують їхні дії з перших днів окупації українських територій - чи то 2014 року в Криму, чи то в перший місяць повномасштабного вторгнення на Чернігівщині чи Сумщині.
Як аналізують у мережі "Опора", мета таких дій - сформувати нове сприйняття реальності та розуміння історії на окупованих територіях. Ця нова реальність базуватиметься не на правді, а на вигадках і фантазіях російської державної пропаганди. У цій реальності Росія фігуруватиме не як агресор, який атакував Україну, знищив Маріуполь, скоїв злочини в Бучі та Ірпені. Росія не хоче, щоб її вважали агресором, вона хоче бути визволителем.
Саме цю думку пропаганда нав'язує жителям захоплених територій. Крім того, це елемент стратегії Росії зі знищення України як держави, української нації та етносу. Українців на окупованих територіях чекає русифікація. Окупанту важливо, щоб вони перестали ідентифікувати себе з Україною і стали росіянами. Зрештою, що більше українців стане росіянами, то менше залишиться українців. Директор Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович порівняв те, як поводиться Росія, з діями нацистської Німеччини.
"У травні 1933 року було спалено десятки тисяч книг, які, як кричали пропагандисти нацизму, відображають "не німецький дух". Те ж саме ми бачимо і зараз, як окупанти на тимчасово окупованих територіях намагаються викорінювати "не російський дух", - коментував він "Суспільному" 2022 року.
Дробович, зокрема, додав, що росіяни відчувають слабкість перед фундаментальними речами, які дають українцям силу. Це речі про нашу історію, про наші подвиги минулого. Вони бачать, як це сильно допомагає нам у війні. Бачать, що вони не можуть досягти жодних суттєвих успіхів, і намагаються з цим боротися.
Але що більше з цим боротися, то більше українці будуть це захищати. Як розповіла Катерина Бусол, фахівчиня з міжнародного гуманітарного права, саме по собі спалення української літератури називати воєнним злочином не можемо, але це не означає, що міжнародне право цього не регулює.
З цієї точки зору такі дії окупантів можна розцінювати як умисне знищення культурних цінностей (коли йдеться про стародруки). І така поведінка регулюється Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей на випадок збройних дій, учасниками якої є і Україна, і росія. Крім того, є міжнародне гуманітарне право і низка конвенцій, зокрема Женевська, які регулюють захист культурної спадщини.
Наступне: держава-окупант згідно з міжнародним правом має максимально зберігати державний лад, звичний порядок на окупованих нею територіях, який був до окупації. Це стосується і навчальних закладів. Тобто, росіяни мали б забезпечити нормальну роботу українських шкіл з українськими підручниками. Але те, що насправді відбувається, - це комплекс порушень і Женевських конвенцій, і зобов'язань за міжнародним правом щодо прав людини.
"Ну і випадки знищення стародруків або навіть звичайних книжок, підручників Росією може свідчити про значно ширший умисел - геноцидальний. Слідча комісія ООН по Україні у своєму нещодавньому звіті зазначила, що в одній із колоній на Донеччині окупанти давали ув'язненим замість туалетного паперу українські книжки. Така політика окупаційної влади, у поєднанні з іншими добре задокументованими злочинами, на кшталт фільтрації, катувань чи переслідувань, може свідчити про ширшу політику РФ - злочини проти людяності, а саме переслідування українців за політичною ознакою. Додатково, як уже згадувалося, можемо говорити про геноцидну політику - знищення українців як національної групи", - розповіла Катерина Бусол.
Мовний омбудсмен Тарас Кремінь наголосив, що це всі ознаки лінгвоциду - витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя.
"Насамперед це вилучення або спалення книжок, перепідготовка педагогічних працівників, нав'язування шкільних програм відповідно до російського освітнього законодавства. Це проведення так званих уроків миру, де вже 1 вересня розповідали про "денацифікацію", про те, що "України не існує", і багато інших російських наративів. Це злочини проти громадян України", - зазначив Кремінь.
Інформація про ці злочини активно збирається українською стороною і передається в міжнародні правозахисні організації та правоохоронні органи, уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини, уповноваженому Верховної Ради з прав людини.
"Що ми можемо цьому протиставити? По-перше, злочин має бути належним чином задокументований. Щоб у майбутньому і окупант, і колаборант, причетний до звуження сфери функціонування української мови, понесли покарання. Ідеться і про тих, хто віддавав злочинні накази, а також про тих, хто їх безпосередньо виконував", - сказав Кремінь.
По-друге, щоб притягнути винних у злочині лінгвоциду до міжнародної відповідальності, маємо для початку запровадити зміни до чинного українського законодавства - внести до Кримінального кодексу України положення про відповідальність за злочини лінгвоциду. Третім кроком, за його словами, є заходи з відновлення функціонування державної мови на деокупованих територіях.